Уявлення про людську подобу Мандрагори спричинилося до забобону, буцімто вона росте біля шибениць. Браун («Pseudodoxia Epidémica», 1646) пояснює це жиром повішеників; популярний романіст Ганс Гайнц Еверс{141} («Алрауне», 1913) каже про сім’я. Мандрагора німецькою і є Алрауне (Alraune); раніше її називали Alruna, а це слово походить від слова runa, що мало значення «таїна», «щось приховане» і згодом дало назву першому германському алфавіту.
У Книзі Буття (XXX, 14) є цікава згадка про життєдайні властивості Мандрагори. У XII столітті один юдейсько-німецький коментатор Талмуда написав такі рядки:
«Така собі мотузка тягнеться по землі від кореня, а з цією мотузкою з’єднана пуповиною, наче гарбуз чи диня, тварина на ім’я Яду’а, і ця Яду’а всім подібна до людей: лицем, тулубом, руками та ногами. Вона вириває та нищить усе навкруг себе, скільки сягає мотузка. Якщо розірвати мотузку, поціливши в неї стрілою, тварина помирає».
Лікар Діоскорид{142} ототожнював Мандрагору з цірцеєю{143} чи то «травою Цірцеї», про яку в десятій пісні «Одіссеї» читаємо:
«Корінь у неї чорний, а квітка — наче молоко. Людям важко вирвати її з землі, але боги всемогутні».
Мантікора
Пліній (VIII, 30) переповідає, що за Ктесієм, грецьким лікарем Артаксеркса II Мнемона, відомо таке:
«Живе в краю ефіопів тварина, яка зветься Мантікорою; має вона три ряди зубів, що змикаються між собою, мов зубчики гребінця, має людське обличчя та вуха, сині очі, червоний лев’ячий тулуб і хвіст із жалом, наче в скорпіона. Вона прудко бігає, і їй дуже смакує людське м’ясо; її голос схожий на співзвуччя флейти та сурми».
Флобер удосконалив цей опис; на останніх сторінках «Спокуси святого Антонія» читаємо:
«Мантікора (гігантський червоний лев з людським лицем і трьома рядами зубів):
— Моя шарлахова шкура міниться, і її блиск зливається з іскристим маревом безмежних пісків. Жах самотини видихаю я через ніздрі. Випльовую згубу. Пожираю армії, що заходять аж надто далеко в пустелю.
Мої пазурі криві, мов бурави, мої зуби гострі, мов пилки, а мій вертлявий хвіст наїжачений списами, які я розкидаю праворуч і ліворуч, уперед і назад. Дивись, дивись!
(Мантікора жбурляє колючки зі свого хвоста, і вони, мов стріли, летять навсібіч. Краплі крові оббризкують листя)».
Мати Черепах
За двадцять два століття до християнської ери справедливий імператор Юй Великий{144} обійшов і зміряв своїми кроками Дев’ять Гір, Дев’ять Річок та Дев’ять Боліт і розділив Землю на Дев’ять Провінцій, придатних для благоденства й сільського господарства. Таким чином він стримав води, які могли затопити Небо та Землю; історики стверджують, нібито цей поділ світу імператору підказала чарівна чи то божественна Черепаха, яка вийшла з річки. Дехто вважає, що то була створена з води й вогню Мати всіх Черепах; інші кажуть про ще неймовірнішу субстанцію: сяєво зірок із сузір’я Стрільця. На її панцирі був накреслений космічний трактат «Хун Фань»{145} («Великий закон») чи то зображення білими і чорними цятками Дев’яти Розділів цього трактату.
За уявленнями китайців, небо — півкуля, а земля — квадрат; тому в Черепахах вони вбачають образ або модель Всесвіту. А ще Черепахи причетні до космічної довговічності; тож природно, що їх (разом з єдинорогом, драконом, феніксом і тигром) зараховують до божественних істот, а віщуни шукають пророцтва на їхніх панцирах.
Тан-Кі (Черепаха — Дух-покровитель) — так звалася та, що відкрила імператорові «Великий закон».
Мінотавр
Ідея про споруду, в якій губляться люди, можливо, ще дивніша за ідею про людину з бичачою головою, але вони доповнюють одна одну — образ лабіринту відповідає образу Мінотавра. Цілком слушно, що в потворній споруді мешкає почвара.
Мінотавр — напівбик-напівлюдина — це плід кохання критської цариці Пасіфаї та білого бика, якого Посейдон випустив з моря. Дедал{146}, чия вигадливість уможливила це кохання, спорудив лабіринт, щоб ув’язнити та сховати в ньому чудовисько. Мінотавр їв людське м’ясо; його треба було прогодувати, тож цар Криту зажадав, щоб з Афін щороку присилали сімох юнаків і сімох дівчат. Тесей вирішив урятувати батьківщину від цієї повинності та зголосився добровільно піти до чудовиська. Дочка царя Аріадна дала йому нитку, щоб він не загубився серед коридорів; герой убив Мінотавра та спромігся вийти з лабіринту.