Книга вигаданих істот

Овідій мовить про «напівбика-напівлюдину» вигадливим п’ятистопним віршем; Данте, який знав слова древніх, але не бачив їхніх монет і монументів, вигадав Мінотавра з людською головою та бичачим тулубом («Пекло», XII, 1-30).

Культ бика та двосічної сокири (від її назви labrys, імовірно, виникло слово «лабіринт») був типовим для доеллінських релігій з властивими їм кривавими боями биків. Людські фігури з бичачими головами, судячи з настінних зображень, побутували в критській демонології. Можливо, грецька легенда про Мінотавра є більш пізньою та примітивною версією набагато давніших міфів, тінню інших, ще жахливіших марень.

Монокли

Перш ніж стати назвою оптичного скла, слово «монокль» вживалося для позначення однооких істот. Так, у сонеті початку XVII століття Гонгора^{147} мовить про «одноокого кавалера Галатеї». Це, звичайно, Поліфем, про якого він перед тим у «Міфі про Поліфема та Галатею» писав:

Він був бескúдом, сповненим величчя,
Нептуна син могутній і жорстокий;
Мов сонце, осявало це обличчя
Єдине око, світоч одинокий.
Гігант-циклоп, він легко, як патиччя,
Сосновий стовбур піднімав високий:
Була такою ця нелюдська сила,
Що посохом сосна йому служила.

Волосся чорне неймовірно схоже
На хвилі Лети темні та бурхливі,
І раз по раз вітрило непогоже
Йому кошлатить пасма вередливі;
А борода з гірським потоком може
Рівнятися, що в лютому пориві
Спадає вниз, на груди — незугарно
Він пальцями її куйовдить марно.

Ці рядки вигадливіші, але слабші за рядки з третьої пісні «Енеїди» (високо поціновані Квінтиліаном^{148}), які своєю чергою вигадливіші, але слабші за рядки з дев’ятої пісні «Одіссеї». Такий літературний регрес відповідає регресові поетичної віри; Вергілій хоче справити враження своїм Поліфемом, але мало в нього вірить; а Гонгора вірить лише в слова та словесні викрутаси.

Циклопи — не єдині одноокі люди; Пліній (VII, 2) згадує також Арімаспів:

«Люди, прикметні тим, що мають лише одне око посеред чола. Живуть вони в безупинній війні з крилатими чудовиськами Грифонами, намагаючись відібрати в тих золото, яке Грифони видобувають з надр землі та боронять не менш затято, ніж Арімаспи прагнуть ним заволодіти».

За п’ятсот років перед тим перший енциклопедист Геродот Галікарнаський писав (III, 116):

«На півночі Європи нібито є надзвичайно багато золота, однак я не можу сказати достеменно, ні де саме, ні звідки його видобувають. Подейкують, що його крадуть у Грифонів одноокі Арімаспи; однак цей міф надто неймовірний, щоб гадати, буцімто на землі є люди, такі самі, як решта людей, та лише з одним оком».

Мурахолев

Мурахолев — неймовірна тварина, яку Флобер змалював таким чином: «Лев спереду, мураха ззаду, з геніталіями навиворіт». Історія цього чудовиська вельми цікава. У Святому Письмі (Книга Йова, IV, 11) сказано: «Гине лев, як немає здобичі».

У гебрайському тексті лев названий словом layish; це неприродне слово, певно, спричинилося до такого ж неприродного перекладу; автори Септуагінти^{149} згадали якогось арабського лева, що його Еліан^{150} і Страбон^{151} звуть myrmex, і вигадали слово «мурахолев».

Через кілька століть первісне значення було втрачено. Myrmex — «мураха» грецькою; із дивних слів «Гине мурахолев, як немає здобичі» постала вигадка, доповнена середньовічними бестіаріями:

«Про мурахолева мовиться у “Фізіологу”; батько його має подобу лева, а мати — мурахи; батько харчується м’ясом, а мати — рослинами. Їхнє дитя — мурахолев-покруч: спереду він лев, а ззаду — мураха. Спороджений таким чином мурахолев не може їсти ані м’яса, як батько, ані трави, як мати, а тому помирає».