Якщо небіжчик бреше, сорок два судді віддають його Пожирачеві, який «спереду крокодил, посередині лев, а ззаду гіпопотам». Йому допомагає інше чудовисько, Бабаї, про яке відомо лише те, що воно потворне, а Плутарх ототожнює його з титаном, батьком Химери.
Покруч
«Є в мене дивна тварина — наполовину кіт, наполовину баранець. Я успадкував її від батька. У мене вона добре розвинулася; раніше баранцем вона була більшою мірою, ніж котом. Тепер нарівні. Від кота в неї голова й пазурі, від баранця — розмір і форма; від них обох — дикуваті променисті очі, м’яка гладка шерсть і рухи — то стрибучі, то скрадливі. Лежачи на осяяному сонячним промінням підвіконні, Покруч згортається в клубок і муркотить; у полі бігає, мов навіжений, і ніхто не може його наздогнати. Він тікає від котів і наскакує на баранців. Місячними ночами полюбляє розгулювати на даху вздовж ринви. Він не вміє нявкати, але ненавидить щурів. Годинами сидить у засідці біля курника, але не порішив жодної курки.
Я годую його молоком — воно йому смакує найбільше. Він п’є молоко великими ковтками, розтуливши хижі зуби. Певна річ, для дітлахів це неабияка розвага. Вони приходять щонеділі вранці. Я вмощуюся зі своєю твариною на руках, і мене оточують діти з усієї околиці.
Їхні запитання дивовижні, на них не в змозі відповісти жодна людина. Чому є лише одна така тварина? Чому вона належить мені, а не комусь іншому? Чи існувала подібна тварина раніше, і що станеться після її смерті? Чи не почувається вона самотньо? Чому в неї немає дитинчат? Як її звати? І таке інше. Я не завдаю собі клопоту з відповідями; лише показую їм тварину, нічого не пояснюючи. Іноді діти приносять котів, а якось привели двох баранців. Усупереч їхнім очікуванням, животини не впізнали одні одних. Вони спокійно дивилися тваринячими очима, визнаючи у візаві божественне створіння. У мене на руках Покруч нічого не боїться і не наміряється нікого переслідувати. Притулившись до мене, він почувається вельми затишно. Він прив’язаний до сім’ї, в якій виріс. У такій відданості немає нічого особливого; це звичайний інстинкт тварини, в якої на землі є чимало далеких родичів, а проте немає жодного кревного, тож вона над усе цінує нашу прихильність.
Часом я не можу втриматися від сміху, коли покруч сопе біля мене, крутиться під ногами та не хоче від мене відходити. Наче йому замало бути котом і баранцем, він хоче стати ще й собакою. Одного разу — таке може трапитися з кожним — я не знав, як подолати скруту, і ладен був покінчити з усім. З цією думкою я погойдувався в кріслі у своїй кімнаті, коли раптом опустив очі й побачив сльози, що текли по його довгих вусах. Чиї сльози то були — його чи мої? Чи має цей кіт з душею баранця людський гонор? Я небагато успадкував од батька, але цю спадщину мушу берегти.
Він непосидючий за двох — за кота й баранця — хоча вони геть різні. Тому він такий верткий. Іноді він стрибає на крісло, кладе мені на плечі передні лапи й тиче писок у вухо. Мовби говорить до мене, бо так обертається і лагідно дивиться, наче хоче взнати, яке враження справило його повідомлення. Щоб потішити його, я вдаю, нібито все зрозумів, і киваю головою. Тоді він зістрибує на підлогу та заходиться стрибати навколо мене.
Можливо, ніж різника був би для цієї тварини спокутою, але вона — мій спадок, і я мушу відмовити їй у цьому. Отож їй доведеться чекати власної смерті, хоча іноді вона втуплюється в мене розумними людськими очима, спонукаючи до розважливого вчинку».
Франц Кафка
Птах Рух
Рух — це дуже збільшений орел чи гриф, і дехто думає, буцімто на гадку про нього арабів навів заблукалий у морях Китаю або Індостану кондор. Лейн відкидає таке припущення й уважає, що тут ідеться радше про казкового представника казкового поріддя або про арабський синонім сімурга. Слави на Заході Рух зажив завдяки «Тисячі й одній ночі». Наші читачі пригадають, що Сіндбад, залишений товаришами на острові, розгледів удалині гігантський білий купол, а наступного дня величезна хмара сховала від нього сонце. Купол був яйцем Руха, а хмара — то птиця, його мати. Сіндбад за допомогою тюрбана прив’язав себе до її гігантської ноги; птиця знялася в небо й навіть не завважила, як занесла Сіндбада на вершину гори. Оповідач додає, що Рух годує своїх пташенят слонами.
У «Подорожах» Марко Поло (III, 36) читаємо:
«Жителі острова Мадагаскар кажуть, що певної пори року з півдня прилітає надзвичайний птах, якого вони звуть Рухом. Зовні він схожий на орла, але незрівнянно більший. Рух такий дужий, що може підняти в пазурах слона, злетіти з ним у небо, а тоді жбурнути з висоти, щоб потім зжерти. Ті, хто бачили цього птаха, запевняють, нібито розмах його крил сягає шістнадцяти кроків, а довжина пір’я дорівнює восьми крокам».