В «Одіссеї» мовиться, що Сирени принаджували й доводили до згуби мореплавців, тож Улісс, щоб послухати їхній спів і залишитися живим, заліпив веслярам вуха воском, а себе наказав прив’язати до щогли. Бажаючи спокусити, Сирени запропонували йому всезнання.
«Усі, хто пропливали тут на своєму чорному кораблі, чули з наших вуст солодку, як мед, пісню, і втішалися нею, і мудрішими продовжували путь… Бо нам відомо все: скільки нещасть довелося з волі богів спізнати аргонавтам і троянцям на просторах Троади{210}, відомо нам і те, що відбуватиметься на благодатній землі» («Одіссея», XII).
Легенда, вміщена міфологом Аполлодором в його «Бібліотеці», оповідає, що Орфей{211} на кораблі аргонавтів співав більш милозвучно, ніж Сирени, і ті кинулися в море й обернулися на скелі, бо за своїм законом мусили померти, якщо не спромоглися когось зачарувати. Так само Сфінкс кинувся зі скелі в прірву, коли було розгадано його загадку.
В VI столітті одну Сирену впіймали й охрестили на півночі Уельсу; під іменем Мурген вона згадується як свята в кількох альманахах. Інша Сирена 1403 року пропливла крізь отвір у греблі й аж до смерті жила в Гарлемі{212}. Люди її не розуміли, але навчили шити, і вона інтуїтивно благоговіла перед хрестом. Один хроніст XVI століття виснував, що вона не риба, бо вміє шити, і не жінка, оскільки може жити у воді.
Англійська мова розрізняє класичну Сирену (siren) і тих, які мають риб’ячі хвости (mermaids[40]). На формування образу останніх за аналогією могли вплинути Тритони — божества, які були серед почту Посейдона.
У десятій книзі Платонової «Держави» вісім Сирен управляють рухом восьми концентричних небес.
«Сирена — здогадна морська істота», — читаємо в одному недоладному словнику.
Сімург
Сімург — безсмертний птах, який гніздиться на Дереві Пізнання; Бертон порівнює його зі скандинавським орлом-усезнавцем, який, за «Молодшою Еддою», живе у вітті Космічного Дерева Іггдразіля.
Про Сімурга оповідають «Талаба-руйнівник» (1801) Сауті{213} та «Спокуса святого Антонія» (1874) Флобера; Флобер понижує його до слуги Белкіс, цариці Савської, та змальовує як птаха з помаранчевим металевим пір’ям, людською голівкою, чотирма крилами, яструбиними пазурами та величезним павиним хвостом. У першоджерелах Сімург більш поважний. Фірдоусі{214} в «Шах-наме», де зібрані й викладені у віршованій формі давні перські легенди, робить його названим батьком Заля, героя поеми; Фаридаддін Аттар{215} у XIII столітті підносить його до символу чи образу божества. А саме — у «Мантік аль-Тайр» («Розмові птахів»). Ця притча, що складається з чотирьох тисяч п’ятисот двовіршів, має цікавий сюжет. Старий владар птахів Сімург ронить над центром Китаю чудове перо; птахи, яким набрид безлад, що панував поміж ними, вирішують те перо відшукати. Їм відомо, що ім’я владаря означає «тридцять птахів»; відомо їм і те, що його палац стоїть серед гір Каф{216}, які оперізують землю. Спочатку деякі птахи бояться: соловей відмагається своєю любов’ю до троянди; папуга — вродою, через яку він живе в клітці; куріпка не може залишити гори, чапля — болото, а сова — руїни. Нарешті птахи розпочинають відчайдушний політ, долають сім долин чи морів: назва передостаннього з них — Запаморочення, останнього — Згуба. Чимало мандрівників тікають; інші гинуть дорогою. Тридцятеро, що очистилися завдяки своїм зусиллям, опускаються на Сімургову гору. Нарешті вони бачать його й усвідомлюють, що вони і є Сімургом і що Сімург — кожен з них і всі вони разом.
Космограф аль-Казвіні у своїх «Чудесах творіння» стверджує, що Сімург живе тисячу шістсот років, а коли в нього виростає син, батько розпалює багаття та згорає. «Це, — зазначає Лейн, — нагадує легенду про Фенікса».
Сквонк
«Ареал Сквонка дуже обмежений. Поза Пенсильванією мало хто чув про нього, хоча, кажуть, серед заростів цикути в тому штаті його можна стріти доволі часто. Сквонк — самітник і зазвичай пересувається після заходу сонця. Йому не подобається власна шкіра, вкрита бородавками та родимками; знавці вважають його найбільш нещасною істотою. Вистежити Сквонка легко, бо він весь час плаче й залишає сльозами сліди. Коли його заганяють у глухий кут і він не може втекти, або коли його захоплюють зненацька й лякають, Сквонк здатен навіть розчинитися в сльозах. Мисливцям на Сквонків більше щастить холодними місячними вечорами, коли сльози крапають повільно і тваринка воліє не рухатися; її плач долинає з-під темного листя цикути.
41
Lacrimacorpus dissolvens (