У XX столітті німецький психолог Густав Теодор Фехнер{233} (уславлений Вільямом Джеймсом{234} у «А Pluralistic Universe»[45]) з вигадливістю й запалом оживив попередні ідеї. Ті, хто не відкидають думки, що Земля, наша мати, — це організм, причому організм, вищий за рослину, тварину та людину, можуть проглянути побожні сторінки його «Зенд-Авести»{235}. Там вони прочитають, приміром, що куляста форма Землі є формою людського ока, найблагороднішого органа нашого тіла. А також і те, що «коли Небо справді є домом ангелів, то це, поза сумнівом, зорі, бо, крім них, на Небі немає інших мешканців».
Тигри Аннамські
Жителі Аннаму{236} вважають, що тигри, або уособлені в тиграх духи, владарюють над чотирма сторонами світу.
Червоний Тигр панує на Півдні (який на мапах розташований угорі); він владар літа й вогню.
Чорний Тигр панує на Півночі; він владар зими та води.
Синій Тигр панує на Сході; він владар весни та рослин.
Білий Тигр панує на Заході; він владар осені й металів.
А над Тиграми — владарями сторін світу — панує інший, Жовтий Тигр, який перебуває посередині — так само, як імператор є осердям Китаю, а Китай розташований у середині світу. (Тому його й називають Серединною імперією; тому він і розташований у центрі мапи світу, яку наприкінці XVI століття накреслив отець-єзуїт Річчі{237}, щоб навчати китайців).
За Лао-цзи, призначення п’яти тигрів — боротьба з демонами. В одній аннамській молитві, яку переклав французькою Луї Шошод{238}, міститься побожне благання порятувати від незліченного війська демонів. Ці забобони мають китайське походження: синологи згадують Білого Тигра, який владарює на віддалених теренах західних зірок. На Півдні ж у китайців Червоний Птах, на Сході — Синій Дракон, на Півночі — Чорна Черепаха. Як бачимо, жителі Аннаму зберегли кольори, але уніфікували тварин.
Бхіли, народність із центральної частини Індостану, вірять у пекло Тигрів; малайці знають про існування міста посеред джунглів, де сволоки всіх осель зроблені з людських кісток, стіни — з людської шкіри, піддашки — з людського волосся, а побудували й заселили те місто Тигри.
Тролі
В Англії Валькірії були вигнані в села та переродилися на відьом; у скандинавських народів стародавні міфічні велетні, які жили в Йотунгеймі{239} та воювали з богом Тором, знікчемніли, ставши репаними Тролями. У космогонії, якою починається «Старша Едда», мовиться, що в день Загибелі Богів велетні видеруться нагору, знищать веселку Біфрьост{240} і з допомогою вовка та змії зруйнують світ; у народних забобонах Тролі — підступні й туполобі Ельфи, які живуть у гірських печерах або в хистких хижах. Найбільш великоможні з них мають дві, а то й три голови.
Вони уславлені в драматичній поемі «Пер Гюнт» (1867) Генріка Ібсена. Ібсен вважає їх передусім самолюбцями; Тролі думають чи намагаються думати, нібито огидне пійло, яке вони виробляють, надзвичайно смачне, а їхні печери — справжнісінькі королівські палаци. Щоб Пер Гюнт не помітив їхньої мізерності, вони готові його осліпити.
Уроборос
Нині океан — це море або система морів; для греків же він був круговою рікою, що оточувала землю. Усі річки витікали з неї, і не мала вона ні гирла, ні джерел. Океан був також богом чи титаном, можливо, найдавнішим, бо в чотирнадцятій пісні «Іліади» про нього мовиться як про предка богів; у Гесіодовій «Теогонії» він — батько всіх річок світу, яких загалом три тисячі, а головні — Алфей{241} і Ніл. Зазвичай його зображали стариганом з кошлатою бородою; з плином століть людство знайшло кращий символ.
Геракліт казав, що початок і кінець кола — в одній точці. Грецький амулет III століття, що зберігається в Британському музеї, являє нам образ, який найкраще ілюструє цю нескінченність: змія, котра кусає власний хвіст, або, як чарівно висловився Мартінес Естрада{242}, «котра починається з кінця свого хвоста». Уроборос (пожирач власного хвоста) — така мудрована назва цього чудовиська, яку згодом ввели у вжиток алхіміки.
Його найвідоміший різновид належить до скандинавської космогонії. У «Прозовій Едді», або «Молодшій Едді», мовиться, що Локі спородив вовка та змію. Віщунка попередила богів, що ці створіння призведуть до загибелі землі. Вовка Фенріра зв’язали ланцюгом, зробленим із шести вигадок: «звуків котячих кроків, жіночої бороди, кореня скелі, ведмедячих сухожилків, риб’ячого дихання та пташачої слини». Змію Йормунганд{243} «кинули в море, яке оточує землю, і в морі вона зробилася такою великою, що тепер теж оточує землю та кусає власний хвіст».