Тікетлер (Чайник) завдячує такою назвою своєму булькотанню, що нагадує булькотання окропу в чайнику; він випускає з пащі пару, ходить задом наперед, і його мало хто бачив.
Ексхендл Хаунд (Собака Сокироподібний) має сокироподібну голову, схожий на руків’я сокири тулуб, короткі лапи та харчується лише руків’ями сокир.
До риб цього краю належить Апленд Траутс (Форель Верховинна), що селиться на деревах, чудово літає і дуже боїться води.
Є також Гуфен (Дурноплав), який пливе не вперед, а назад, щоб вода не потрапляла в очі; «він розміром з місяць-рибу; але набагато більший».
Не забудьмо й птаха-нетяму Гуфуса, який в’є гніздо навиворіт і літає навспак, бо для нього важливо, не куди він летить, а звідки.
Джилігалу селилася на крутих бічних схилах знаменитої сорокової піраміди Пола Баньяна{246}. Вона відкладала квадратні яйця, щоб ті не скочувалися вниз і не розбивалися. Дроворуби варили їх круто й використовували як гральні кості.
Пінекл Граус (Куріпка Вершинна) мала лише одне крило й тому літала тільки в одному напрямку, безперервно кружляючи навколо вершини конічного пагорба. Колір її пір’я змінювався залежно від пори року та від місця перебування спостерігача.
Феї
Їхня назва пов’язана з латинським словом fatum (фортуна, доля). Вони дивовижним чином втручаються в людські події. Феї вважаються найбільш чисельними, вродливими та своєрідними з-поміж малих божеств. Їхнє існування не обмежене певною територією чи добою. Стародавні греки, ескімоси та червоношкірі індіанці переповідають історії героїв, яким вдалося завоювати любов цих фантастичних створінь. Такі пригоди небезпечні; вдовольнивши свою пристрасть, Фея може занапастити коханця.
В Ірландії та Шотландії вважається, що вони живуть у підземеллях, де тримають викрадених дітей і чоловіків. Люди вірять, що саме Феям належали наконечники стріл доби неоліту, які селяни викопують на полях і яким приписують лікувальні властивості.
Феї полюбляють зелений колір, співи та музику. Наприкінці XVII століття шотландський священик, превелебний Кірк{247} з Аберфойла, склав трактат під назвою «Таємна держава ельфів, фей і фавнів». Сер Вальтер Скотт 1815 року віддав цей рукопис у друк. Про самого Кірка подейкують, буцімто його унесли Феї, бо він розкрив їхні секрети. У морях Італії Фея на ім’я Фата Моргана плете міражі, щоб збивати з курсу та занапащати мореплавців.
Фенікс Китайський
Канонічні китайські книги загалом розчаровують, бо їм бракує патетики, до якої нас привчила Біблія. Аж раптом у їхньому повчальному плині ми натрапляємо на якусь зворушливу думку. Приміром, на цю, з сьомої глави «Бесід і суджень» Конфуція:
«Учитель мовив своїм учням: “Як же низько я пав! Я вже давно не бачу у своїх снах правителя Чу”».
Або цю, з дев’ятої книги:
«Учитель мовив: “Не прилітає Фенікс, жодного знака не подає річка. Горе мені”».
«Знак» (як тлумачать коментатори) — це напис на спині чарівної черепахи. Що ж до Фенікса (Feng), то це птах із яскравим пір’ям, схожий на фазана або павича. В доісторичні часи він прилітав у сади чи палаци доброчесних імператорів як свідчення прихильності Неба. Триногий самець жив на Сонці.
У першому столітті нашої ери зважливий атеїст Ван Чун{248} заперечував належність Фенікса до окремого виду. Він проголосив, що змія обертається на рибу, а щур на черепаху; олень у роки загального добробуту набуває подоби єдинорога, а гусак — Фенікса. Він пояснив таке перевтілення впливом «благословенної рідини», завдяки якій за дві тисячі триста п’ятдесят шість років до християнської ери у дворі Яо{249}, одного з досконалих імператорів, виросла червона трава. Його інформація була вочевидь неповною або радше перебільшеною.
У пеклі є примарна споруда, що зветься Баштою Фенікса.
Ханіель, Кафзіель, Азріель і Аніель
У Вавилоні Єзекіїль мав видіння: чотирьох тварин чи то ангелів, «і кожна мала чотири обличчя, і кожна з них мала чотири крила», «а подоба їхнього обличчя — обличчя людини та обличчя лева мали вони четверо з правиці, а обличчя вола мали вони четверо з лівиці, і обличчя орла мали вони четверо». «І кожна ходила просто перед себе. Туди, куди бажав дух ходити», вони «ходили в ході своїй на чотири боки», ймовірно, чарівним чином збільшуючись. Чотири колеса «високі та страшні» ходили при них, «і їхнє обіддя довкола в чотирьох їх було повне очей».