Його детальний опис, зроблений начебто для довідника з фантастичної зоології, міститься в «Шаленому Роланді»:
«Це не уявний кінь, а справжній, бо спородив його грифон, запліднивши кобилицю. Від батька він успадкував пір’я та крила, передні лапи, лик і дзьоб; усе інше в нього від матері, і зветься він Гіпогрифоном. Походять ці тварини (хоча, правду кажучи, трапляються вельми рідко) з Ріпейських гір, з-за крижаних морів».
Перша згадка про цю дивну істоту вдавано випадкова:
«Поблизу Рони я побачив рицаря на великому крилатому коні».
В інших октавах змальований приголомшливий, дивовижний образ летючого коня. Приміром, у знаменитій:
В одній з останніх пісень Астольфо розпрягає та відпускає Гіпогрифона.
Гноми
Вони давніші за саме грецьке слово, яким їх називають і якого не знали класики, бо воно датоване XV століттям. Етимологи приписують це слово швейцарському алхімікові Парацельсу{57}, в книжках якого воно згадується вперше.
Це духи землі та гір. У народній уяві вони постають бородатими карликами з грубими гротескними рисами, у брунатному добре припасованому вбранні та чернечих каптурах. Так само, як грифи в давньогрецькій і східній міфології та дракони в германських легендах, вони охороняють таємні скарби.
«Гносис» грецькою мовою означає «знання»; існує припущення, що Парацельс вигадав слово «гном», оскільки ці істоти знали та могли показати людям місця, де є поклади дорогоцінних металів.
Голем
У створеній божественним розумом книзі немає нічого випадкового, навіть коли йдеться про кількість слів чи порядок літер; так вважали кабалісти, які наполегливо рахували, комбінували та переставляли літери Святого Письма, спонукані бажанням осягнути таємниці Бога. У XIII столітті Данте проголосив, що будь-яка частина Біблії має чотири сенси: буквальний, алегоричний, моральний і духовний. Скот Еріугена{58}, більш прихильний до поняття божественності, ще раніше зазначив, що сенси Святого Письма нескінченні, мов барви павичевого хвоста. Кабалісти пристали б на цю думку; однією з таємниць, що вони шукали в божественному тексті, було створення живих істот. Про демонів мовилося, що вони можуть творити істот великих і важких, приміром, верблюда, але не витончених і тендітних; рабин Еліезер{59} заперечував їхню здатність творити щось менше за ячмінне зерно. Големом названо людину, породжену комбінацією літер; буквальне значення цього слова — аморфна чи безживна матерія.
У Талмуді (Синедріон, 65b) читаємо:
«Якби праведники хотіли створити світ, їм це вдалося б. Комбінуючи літери невимовних імен Бога, Рава{60} спромігся створити людину та послав її до Рав Зейри{61}. Той звернувся до посланця; оскільки людина не відповіла, рабин мовив:
— Ти — творіння магії; тож обернися знову на порох.
Двоє вчителів щоп’ятниці вивчали закони Творіння й породжували трирічне теля, яке потім споживали на вечерю»[13].
Славою на Заході Голем завдячує австрійському письменникові Густаву Майрінку{62}, який у п’ятій главі свого фантасмагоричного роману «Голем» (1915) пише:
«Витоки цієї історії сягають XVII століття. Скориставшись втраченими формулами кабали, один рабин[14] створив штучну людину, так званого Голема, щоб той у синагозі калатав у дзвони та виконував важку роботу. Утім, істота ця не вдалася такою самою, як людина, і вела притаєне вегетативне життя. Так тривало до ночі, бо вдача Голема залежала від магічного напису на печатці, яку він тримав за зубами; напис принаджував вільні зоряні сили Всесвіту. Одного дня рабин забув витягти перед вечірньою молитвою печатку з вуст Голема, і той розшаленів, побіг темними вулицями, вбиваючи всіх, хто траплявся на його шляху. Врешті-решт рабин заступив йому дорогу та зламав печатку, що оживляла його. Створіння вмерло. Від нього залишилася тільки жалюгідна глиняна фігурка, яку й досі можна побачити в празькій синагозі».
12
Побачив гостя він і всю родину, / І в вікнах люд; юрба відкрилась зору — / Затемнення чи то комету дивну / Всі мовби зріли, задивившись вгору; / З очима, що впирались в цю картину, / Побачив приголомшену синьйору: / Він рицаря побачив у броні / В повітрі на крилатому коні (
13
Також Шопенгауер пише: «На сторінці 325 першого тому своєї “Zauberbibliotek” (“Магічної бібліотеки”) Хорст так підсумовує доктрину англійської ясновидиці Джейн Лід{270}: “Хто володіє магічною силою, може на власний розсуд панувати над світом мінералів, світом рослин і світом тварин, а також змінювати їх; тож досить, щоб деякі маги дійшли згоди, і все Творіння повернеться до райського стану”» («Про волю в природі», VII) (