— Цікава філософія, — озивається вона. — Хоча й досить парадоксальна.
Афганська війна тривала майже десять років. За цей час хлопчики, які йшли до першого класу, встигли здобути середню освіту. А чого навчилася впродовж десяти років тодішня величезна країна, або ж та її частина, що називається Україна? Що ж до афганців — не беруся судити, надто швидко вони програли нам цю війну, наша безмежно довга перемога на тлі їхньої блискавичної поразки абсолютно втратила свою переконливість.
— Знайшов я там і цілком безхитрісне твердження: війна — це шлях обману.
— Отже, цей твій фон Клаузевіц був правий, — підсумовує Дайта.
Замість того, щоб сідати до комп’ютера, я лягаю на диван і беру до рук уже згадуваний мною трактат. Усе-таки дивовижні люди ці китайці: вони здобули собі славу тим, що не лінувалися записувати, українці ж не завдавали собі такого клопоту — якщо й передавали своїм нащадкам якусь мудрість, то зазвичай усно. Трактат написано в четвертому столітті до нашої ери, але він досі зостається популярним, його вивчають і використовують не лише військові в своїх ратних справах, а й просунуті політики, дипломати й бізнесмени.
Сунь-цзи сказав: «Війна — це велика справа для держави, це ґрунт життя й смерті, це шлях існування й погибелі. Це потрібно зрозуміти».
Сунь-цзи поклав в основу війни п’ять явищ: перше — Шлях, друге — Небо, третє — Земля, четверте — Полководець, п’яте — Закон. І тлумачив: Шлях — це коли досягають того, що думки народу збігаються з думками правителя, коли народ готовий разом із ним померти, готовий разом із ним жити, коли він не знає ні страху, ні сумнівів. Небо — це світло й тьма, холод і спека; це порядок часу. Земля — це далеке й близьке, горбисте й рівне, широке й вузьке, смерть і життя. Полководець — це ум, безпристрасність, гуманність, мужність, строгість. Закон — це воїнський стрій, командування й постачання.
«Немає полководця, який би не чув про ці п’ять явищ, але перемагає той, хто їх засвоїв».
А ось іще п’ять положень, які Сунь-цзи вважає шляхом знання перемоги: перемагають, якщо знають, коли можна вести битву і коли не можна; перемагають, коли вміють користуватися великими й малими силами; перемагають там де вищі й нижчі мають одні й ті самі бажання; перемагають тоді, коли самі обережні й вичікують необережності супротивника; перемагають ті, в кого полководець талановитий, а государ не керує ним.
«Тому мовиться: якщо знаєш його і знаєш себе, веди битву хоч сто разів, небезпеки не буде; якщо знаєш себе, а його не знаєш, один раз переможеш, іншого разу зазнаєш поразки; якщо не знаєш ні себе, ні його, щоразу, коли вступатимеш у бій, зазнаватимеш поразки».
Як там на початку мовилося? «Це потрібно зрозуміти». А що розуміли, що могли знати ці старі маразматики, які йменувалися Політбюро, окрім своїх простат та гемороїв? Вони керували величезною імперією, але робили це навпомацки, зі старечою впертістю гнули свою лінію партії, підміняючи китайську мудрість та стратегію китайською грамотою.
Перегортаю сторінку, спиняюся на четвертій главі, що називається «Форма».
Сунь-цзи сказав: «У давнину той, хто добре воював, передусім робив себе непереможним і в такому стані вичікував, коли можна буде перемогти супротивника. Непереможність ховається в самому собі, можливість перемоги — у супротивникові. Тому той, хто добре воює, може зробити себе непереможним, але не може змусити противника обов’язково дати себе перемогти».
Останній пункт — чудовий коментар до Афганської війни.
«Той, хто добре веде війну, втілює Шлях і дотримується Закону, — може керувати перемогою та поразкою».
Чогось нам забракло, аби керувати перемогою та поразкою. Очевидно, існує багато відповідей, але всі вони, попри конкретику (зважаючи на специфіку Афганської кампанії), залишатимуться частковими. Універсальну відповідь знаходжу в іншого давньокитайського воєначальника — У-цзи, який був на службі у того самого правителя царства Лу, в якого в одну пору обіймав посаду міністра сам Конфуцій. Утім, свій трактат У-цзи написав для іншого правителя — вейськового князя Веньхоу.
«Коли держави Піднебесної воюють, то в тих, хто переможе п’ять разів, трапляється лихо; хто переможе чотири рази, той виснажується; хто переможе тричі, той стає першим серед князів; хто переможе двічі — стає могутнім царем; хто переможе один раз — стає верховним правителем. Мало таких, хто заволодів Піднебесною частими перемогами, але багато таких, хто від цих перемог гинув».