Наречений же — це саме той Ісаак, якого Хмельовський охрестив Єремією. Йому шістнадцять років, і мало того, що він високий і незграбний, то ще й має аж надто багато особливих прикмет. Його майбутня дружина Фрейна походить із Лянцкоруня[22] — це родичка Гірша, лянцкорунського рабина, чоловіка Хаї, доньки Еліші Шора. Всі тут, у цьому низькому, але розбудованому і заплутаному домі, є великою родиною, всіх сполучають кровні зв’язки, ділові інтереси, позички та борги.
Ашер Рубін буває тут досить часто. Його кличуть до дітей, а часто й до Хаї. У неї вічно якісь незрозумілі болячки, з якими він нічого не може вдіяти, хіба що сидіти й розмовлати з нею. Чесно кажучи, він любить ті відвідини Хаї. Це єдина річ, про яку він міг би так сказати. І саме Хая наполягає, щоб його кликати, бо ніхто в цьому домі не вірить у жодну медицину. Отак вони розмовляють, а потім болячка минає. Часом йому здається, що вона — наче той тритон, який прибирає собі різних кольорів, щоб сховатися від нападника чи здатися чимось іншим. То у Хаї висипка, то вона чомусь дихати не може, то з носа йде кров. Усі вважають, що то через духів, дибуків, демонів або балакабенів, тобто кульгавих істот із підземного світу, які стережуть скарби. Ії хвороба — це завжди знак, що от-от почнеться пророкування. Тоді Ашера відсилають геть. Він більше їм не потрібний.
Ашер думає собі весело, що у Шорів чоловіки роблять ґешефти, а жінки пророкують. Кожна друга — пророчиця. І подумати лише: сьогодні у своїй берлінській газеті він прочитав, що в далекій Америці довели, що блискавка — то електричне явище і за допомогою звичайного дроту можна вберегтися від Божого гніву.
Але сюди такі знання не доходять.
Тепер, одружившись, Хая переїхала до чоловіка, але часто тут буває. Її видали заміж за рабина з Лянцкоруня, свою людину, батькового приятеля, значно від неї старшого, з яким у Хаї вже є двоє дітей. Батько і зять схожі як дві краплі води: обидва бородаті, сиві, з запалими щоками, в яких ховається тінь низької кімнати, де вони здебільшого сидять. Цю тінь на обличчі вони носять повсякчас.
Пророкуючи, Хая впадає в транс: грається невеликими фігурками з хліба чи глини, які розставляє на власноручно намальованій таблиці. І починає провіщати майбутнє. Потрібен батько, який наближає вухо до її губ, так близько, що здається, ніби дівчина його лиже, і слухає із заплющеними очима. Потім перекладає почуте з мови духів на людську мову. Багато речей відповідають дійсності, деякі — ні. Ашер Рубін не знає, як це пояснити, не знає, що то за хвороба. А оскільки не знає, йому стає неприємно, і він намагається про це не думати. Вони все говорять і говорять про ту ворожбу: що то іббур, тобто що в неї вселяється добрий святий дух і дає їй знання, яке звичайним людям заказане. Ашер часом просто пускає їй кров, при цьому намагаючись не дивитися їй в очі. Вірить, що ця процедура її очищує, тиск у жилах падає, і кров не вдаряє в мозок. Хаю в родині поважають не менше, ніж її батька.
Проте цього разу Ашера Рубіна викликали до старої на смертному ложі, яка приїхала на весілля. Дорогою вона так виснажилася, що її мусили покласти в ліжко; побоюються, що вона може померти в розпал весілля. Тож сьогодні Ашер, мабуть, не побачить Хаї.
Входить брудним темним подвір’ям, на якому головами вниз висять свіжо зарізані гуси, що їх годували ціле літо. Проходить вузькими сінями, вчуваючи запах смажених котлет і цибулі, чуючи, як десь у ступі товчуть перець. Жінки гомонять у кухні, звідти в холодне повітря виходить пара від страв, що готуються, а разом із нею — запахи оцту, мускатного горіха, лаврового листу, а також нудотно-солодкий дух свіжого м’яса. Осіннє повітря від цього здається ще холоднішим і неприємнішим.
Чоловіки за дерев’яною стіною розмовляють якось нервово, немов сваряться, — чути їхні голоси, доходять запахи воску й сирості, що ними просякнула їхня одежа, їх повно тут, дім аж тріщить.
Повз Ашера пробігають діти; малеча не звертає на нього уваги, збуджена передчуттям свята. Ашер Рубін проходить через друге подвір’я, скупо освітлене єдиним смолоскипом; там стоїть кінь, запряжений у віз. Хтось, кого Рубін не бачить у темряві, вивантажує з воза мішки і заносить їх до комори. За мить Ашер помічає його обличчя й мимоволі здригається — це той втікач, селянин, якого старий Шор витягнув узимку із замету, ледь живого, з відмороженим обличчям.
На порозі зіштовхується з ледь підхмеленим Єгудою, якого ціла родина кличе Лейбе. Зрештою, він і сам зветься не Рубін, а Ашер бен Леві. Але зараз, у темряві й тисняві, імена здаються чимось невиразним, мінливим, неважливим. Зрештою, не так уже й довго ми всі їх носитимемо. Єгуда мовчки веде його вглиб дому і відчиняє двері до невеликої кімнати, де працюють молоді жінки, а в ліжку біля печі лежить на подушках сухорлява стара. Жінки відриваються від роботи, вітають його погідним гамором і з цікавістю нахиляються над ліжком, щоб подивитися, як він обстежуватиме Єнту.