Жінки розповідають страшні історії — про духів, заблудлі душі, похованих живцем людей, ознаки смерті.
— Якби ви знали, скільки злих духів жадають бодай четвертинки краплі вашої крові, то, мабуть, віддали б своє тіло і душу творцеві цього світу, — каже Ципа, дружина старого Нотки. Її вважають ученою.
— І де ж ті духи? — питає одна з жінок полохливим шепотом, а Ципа піднімає із земляної підлоги прутик і вказує на його кінчик:
— Ось тут! Отут вони всі, дивися уважно.
Жінки вдивляються в кінчик прутика, смішно косують очима, якась із них починає хихотіти, у тьмяному світлі свічок ім двоїться й троїться в очах, але духів вони не бачать.
Що написано в Зогарі
Еліша разом із найстаршим сином та кузеном Зальманом Добрушкою з Моравії, а ще з Ізраелем із Королівки, який так глибоко втягнув голову в плечі, що кожному видно його почуття провини, розважають непросту справу: що годиться робити, коли в дім одночасно приходять весілля і похорон. Вони сидять учотирьох, нахилившись один до одного. Невдовзі двері відчиняються, і до кімнати, човгаючи ногами, заходить ребе Мошко, неабиякий знавець кабали. Ізраель зривається з місця, щоб представити його товариству. Нема потреби пояснювати старому рабинові, в чому річ — усі й так говорять лише про це.
Вони шепочуться, а далі бере слово ребе Мошко:
— У Зогарі написано, що дві розпусниці, які стали з однією живою дитиною перед царем Саломоном, звалися Махалат і Ліліт, хіба ні? — Старий змовкає запитально, ніби даючи співрозмовникам час згадати потрібний фрагмент. — Літери імені Махалат складаються в число 478, а Ліліт — у 480, так?
Вони кивають головами. Вже знають, що почують далі.
— Коли людина бере участь у весільній учті, відштовхує від себе відьму Махалат із її 478 полчищами чортів, коли ж поминає ближнього, перемагає відьму Ліліт із її 480 полчищами чортів. Тому читаємо в Когелета 7:2[24]: «Краще ходити до дому жалоби, ніж ходити до дому бенкету. Бо ж ідучи до дому жалоби, ми долаємо 480 чортівських полчищ, у весільному ж домі долаємо їх лише 478».
Це означає: весілля треба скасувати й готуватися до похорону.
Добрушка змовницьки дивиться на кузена Елішу, промовисто підіймає очі вгору — він розчарований вироком. Він не може тут скніти нескінченно. У моравському Просніці[25] в нього тютюнові ґешефти, за якими мусить пильнувати. А ще постачання кошерного вина всім тамтешнім євреям — у нього на це монополія. Тутешні родичі дружини — люди милі, але прості й забобонні. З ними непогано вести турецький гендель, тож він вирішив їх навідати. Але ж не сидіти тут вічно. А якщо випаде сніг? Правду кажучи, таке вирішення справи не подобається нікому. Всі хочуть весілля, вже і негайно. Більше чекати не можна.
Та й Еліша Шор не радий такому вердиктові. Весілля мусить відбутися.
Залишившись наодинці, він кличе до себе Хаю, вона йому дасть пораду. Чекаючи на неї, гортає книжку, яку отримав від ксьондза, — не розуміє в ній ані слова.
Проковтнутий амулет
Вночі, колі всі поснули, Еліша Шор при свічці пише на маленькому клаптику паперу літери:
המתנה,המתנה,המתנה
Гей-мем-тов-нун-гей. Гамтана — чекання.
Хая в білій нічній сорочці стає посеред кімнати й малює в повітрі довкола себе невидиме коло. Піднімає над головою папірець і стоїть так, заплющивши очі, певний час. Її вуста ворушаться. Дмухає кілька разів на папірець, далі згортає його трубочкою і кладе до дерев’яної коробочки завбільшки з ніготь. Ще довше стоїть, схиливши голову і не кажучи ні слова, а потім слинить палець і протягує крізь дірку амулета ремінець. І вручає амулет батькові. Той зі свічкою в руці бреде вузькими коридорами нічного будинку, повного скрипінь і похропувань, — прямує до кімнати Єнти. Зупиняється перед дверима і наслухує. Мабуть, усе гаразд, бо він спокійно штовхає двері, ті легко відчиняються, всередині — тісний інтер’єр, освітлений каганцем. Гострий ніс Єнти зухвало стирчить догори, відкидаючи на стіну виразну тінь. Еліша вдягає на шию тій, що вмирає, амулет. Коли він нахиляється над нею, її повіки починають тремтіти. Еліша на мить завмирає, але все добре: вочевидь, жінка спить, її подих такий неглибокий, що його майже не помітно. Він зв’язує кінці ремінця і вкладає амулет під сорочку старій. Потім безгучно виходить.
24
Йдеться про Книгу Екклезіяста, або Проповідника, івр. — Когелета (прим. наукового редактора).
25
Тепер це чеське місто Простейов. Німецька назва міста — Просніц (прим. наукового редактора).