Рошко — завзятий, його так просто на узбіччя не зіштовхнеш: він тримається правого боку і, їдучи одним колесом по траві, іншим — по дорозі, вперто рухається вперед. На його довгастому зарум’янілому обличчі з’являється якийсь приречений вираз. Ксьондз глипає на нього й згадує гравюру, яку бачив не давніше, ніж учора: на ній були зображені грішники в пеклі, і обличчя в них були такі ж, як зараз у Рошка.
— Пропускаємо єгомостя панотця. Ну, розійшлися, розійшлися! Набік, ментшн[4]! — кричить Рошко.
Перед ними виростають перші будівлі — раптово, без попередження. Певно, туман змінює відчуття відстані, бо навіть Каська, здається, цим здивована. Починає метатися, смикає дишлем, і якби не рішуча реакція Рошка та його батіг, то перевернула б бричку. Можливо, Каську перелякали іскри, що летять із багаття, а може, неспокій коней, що чекають своєї черги до коваля…
Далі — корчма, вбога й мізерна, схожа на сільську хату. Наче шибениця, стирчить журавель криниці, прорізає туман, а його верхівка губиться десь високо. Ксьондз помічає, що тут зупинилася запилюжена карета, втомлений кучер опустив голову мало не до колін і вперто сидить на козлах. Із карети ніхто не виходить. А перед нею вже стоять високий худий єврей і кілька малих дівчаток із розкуйовдженим волоссям. От і все, що встигає зауважити отець декан, бо туман поглинає все довкола; кожна картина, кожен епізод тане в ньому, наче сніжинка в теплі.
Ось і Рогатин.
Він починається з глиняних мазанок під великими солом’яними стріхами, які, здається, притискають хатинки до землі; що ближче до ринку, то вищими стають будинки, стріхи стають акуратнішими, врешті їм на зміну приходить дерев’яний ґонт кам’яниць із глинястої невипаленої цегли. Є тут парафіяльний костел, монастир домініканців, костел святої Барбари біля ринку, а далі — дві синагоги й п’ять церков. Довкола ринку, наче гриби, туляться невеликі будинки, і в кожному — якась торгівля чи ремесло. Кравець, поворозник[5], кушнір, усі — євреї. Поруч — пекар на прізвище Буханець, що завжди тішить отця декана, бо свідчить про якийсь прихований лад. Якби лад був видиміший і послідовніший, люди жили б праведніше. Поруч — майстерня ножівника, якого звуть Любою; фасад свідчить про заможність, стіни свіжо пофарбовані блакитним, а над входом висить великий заіржавілий меч: видно, добрий ремісник той Люба і клієнти в нього небідні. Далі — сідляр, який виставив перед входом дерев’яного козла, а на ньому — красиве сідло зі стременами, мабуть, срібними, бо так блищать.
Довкола стоїть нудотний запах солоду, він просочує кожну річ, виставлену на продаж. Ним можна наїстися, як хлібом. У передмістях Рогатина, в Бабинцях, є кілька невеликих броварень — це звідти шириться околицею той ситний запах. У багатьох крамницях тут продають пиво, а в кращих є й горілка, і меди, здебільшого — третяк[6]. Склад єврейського купця Вакшуля пропонує вино, правдиве угорське та рейнське, і трошки кислувате, яке везуть сюди аж із Валахії.
Ксьондз рухається вздовж крамниць, збудованих з усіх можливих матеріалів: дощок, шматків грубо тканого полотна, кошиків із лози, навіть листя. Якась добра жінка в білій хустині продає з возика гарбузи, і їхній яскравий оранжевий колір приваблює дітей. Тут-таки інша розхвалює голови сиру, що лежать на листі хрону. Безліч, безліч крамарок, які торгують, бо овдовіли або мають чоловіків-пияків: олійниці, тканинниці, молочарки. Вироби ось цієї м’ясниці ксьондз купує щоразу, та й зараз шле крамарці щиру усмішку. Позаду неї — дві крамниці, прикрашені зеленим гіллям; це означає, що там продають свіжозварене пиво. А тут — багатий крам вірменських купців: красиві легкі тканини, ножі в гарно оздоблених піхвах, і тут-таки — визина, тобто сушена риба, яка просочує своїм запахом вовняні турецькі килимки. Далі з лотка, що висить на худих плечах, чоловік у запилюженому халаті продає яйця, вкладені дюжинами в плетені з трави кошики. Інший пропонує яйця копами[7], з великих кошиків, за вигідною, майже гуртовою ціною. Ціла крамниця пекаря обвішана байґелями[8], один уже хтось впустив у болото, і його з апетитом доїдає песик.
6
Питний мед, приготований з розчину, що складається з однієї частини меду та двох частин води.