Ми спали з кіньми у стайнях, на землі чи соломі, а коли огорнуло нас тепле й духмяне повітря Півдня, спочивали на берегах рік під деревами, у мовчазному товаристві в’ючних тварин, міцно стискаючи поли наших балахонів, куди ми зашили всі коштовні речі. Нудотно-солодкавий запах брудної води, мулу і мертвих риб небавом починав нам навіть подобатись. Мордехай твердив, переконуючи себе й мене, що то справжній запах світу. Вечорами ми бесідували впівголоса. Зрослися ми так, що досить було комусь із нас мовити слово, як інший вже знав, що буде далі. Ребе Мордке оповідав про Шабтая й складні стежки, якими йде до нас спасіння, а я просторікував про Бешта, вірячи, що мудрість цих двох мужів можна якось поєднати. Дарма. І перш ніж я став перед вибором, ми бесідували ночами, доводячи один одному свою правоту. Я казав, що Бешт визнавав у Шабтаї іскру святості, але додавав: її швидко перехопив Самаель[61], а разом із нею й самого Шабтая. Ребе Мордке махав руками, ніби відганяючи від себе ці страшні слова. І я розповів те, що чув сам у Бешта з чиїхось вуст: буцімто прийшов якось до Бешта Шабтай і попросив, аби той його зцілив, адже сам відчував, що є великим і недостойним грішником. Таке зцілення, себто тіккун[62], полягало в тому, що святий крок за кроком єднався з душею грішника, проходячи через усі три іпостасі душі. Спочатку нефеш святого, себто його тваринна душа, сполучався з нефешем грішника, потім — якщо це вдавалося — руах святого, себто його почуття й воля, єднався з руахом грішника, і нарешті нешама святого — божиста іскра, яку ми носимо в собі, — зливалася з нешамою грішника. І поки це відбувалося, Бешт відчув, скільки гріха й темряви є в людині, званій Шабтаєм, і відштовхнув його від себе, аж той скотився на саме дно шеолу[63].
Ребе Мордке не любив цієї історії. «Твій Бешт нічого не зрозумів. Найважливіше написано в Ісаї». Я кивав, чуючи ці слова, бо знав той знаменитий рядок з Книги Ісаї, 53:9, де мовиться, що гріб Месії буде серед безбожників[64]. Що Месія має вийти із самих низів, грішний і смертний. І ще одне речення негайно спадало на думку ребе Мордке, з шістдесятого тіккуна Тіккунеї га-Зогар: «Месія буде всередині добрим, та одіж його буде злою». Він пояснював, що це — якраз про Шабтая Цві, який під примусом султана відступив від юдейської віри і перейшов у іслам. І отак курячи, спостерігаючи за людьми і дискутуючи, ми дійшли аж до Смирни, а там гарячими ночами я вбирав у себе химерне й таємне знання про те, що самою лише молитвою й медитацією неможливо врятувати світ, хоч багато хто й намагався. Завдання Месії — страшне. Він — худобина, призначена на заріз. Мусить зійти на саме дно царства мушель, у найглибшу пітьму і викресати з неї святі іскри. Мусить спуститися в безодню зла й знищити її зсередини. Мусить увійти туди, наче свій, як грішник, не викликаючи підозр серед сил зла, і стати порохом, що висадить у повітря лиховісну фортецю.
Я був тоді дуже молодим, і хоч знав про страждання та біль, на які вже достатньо надивився, все ж наївно вважав світ добрим і людяним. Радів прохолодним свіжим ранкам і всім речам, які мав зробити. Радів яскравим барвам базарів, на яких ми продавали наш нехитрий крам. Радів красі жінок, чорним безодням їхніх очей, повікам, підведеним чорною лінією, радів витонченості хлопців, їхнім тонким, гнучким тілам. Так, від усього цього мені паморочилося в голові. Радів фінікам, що сушилися на сонці, їхній солодкості, зворушливим зморшкам бірюзи, усім кольорам веселки, викладеної з приправ на прилавках.
«Не дозволь тій позлітці обдурити тебе, пошкрябай її нігтем, глянь, що там під нею», — казав ребе Мордке й тягнув мене у брудні подвір’я, де був зовсім інший світ. Хворі, вкриті виразками старі, що жебрали біля базарів; чоловіки-повії, геть знищені гашишем; вбогі перехняблені мазанки в передмістях; зграї паршивих псів, що копирсались на смітниках, серед тіл своїх померлих від голоду товаришів. То був світ безглуздої жорстокості й зла, в якому все котилося до власної загибелі, до розпаду й смерті.
61
Самаель — янгол смерті в юдаїзмі, що втілює дух зла і руйнівну силу, яка протистоїть божественному.
62
Тіккун — поняття в кабалі: процес виправлення світу, що втратив свою цілісність унаслідок
64
У перекладі Івана Хоменка: «Гріб йому призначили разом з безбожними, і з злочинцями його могила, хоч він і не вчинив насильства, і не було обману в устах у нього». У перекладі Івана Огієнка: «І з злочинцями визначили Йому гроба Його, та Його поховали в багатого, хоч провини Він не учинив, і не було в Його устах омани…» (прим. наукового редактора).