«Світ аж ніяк не створений добрим Богом, — сказав мені якось ребе Мордке, коли вирішив, що я вже достатньо побачив. — Бог створив це все випадково і віддалився. Оце і є велика таємниця. Месія прийде тихо, коли світ зануриться в найгустіший морок, найжахливіші злидні, зло та страждання. Його братимуть за злочинця, так провіщали пророки».
Того вечора край величезного сміттєвого звалища за містом ребе Мордке вийняв зі своєї торби рукопис, про всяк випадок обшитий грубим непримітним сукном, аби ніхто на нього не ласився. Я знав, що то за книга, але Мордехай жодного разу не запропонував її до спільного читання, а я не наважувався просити, хоч аж згоряв від цікавості. Знав, що ще не час. І ось звершилося. Я відчув урочистість тієї миті; по спині в мене пробігли мурашки, волосся на голові моїй заворушилося, коли я з книгою в руках ввійшов у коло світла. Гамуючи хвилювання, почав читати вголос.
То був трактат «Ва-Аво га-Йом ель га-Аїн» — «І прийшов я нині до джерела»[65]. Написав його Айбешютц, учитель ребе Мордке. І відчув я, що стаю наступною ланкою довгого ланцюга втаємничених, який тягнеться крізь покоління і починається ще десь перед Шабтаєм, перед Абулафією[66], перед Шимоном бар Йохаєм[67], перед, перед… у пітьмі давнини. І той ланцюг, хоч іноді його втоптують у болото, хоч не раз заростає він травою й зникає під руїнами воєн, все ж триває й біжить у майбутнє.
6
Про чужого весільного гостя в білих панчохах і сандаліях
Чужий, що входить до кімнати, має схилити голову, тож перше, що впадає в очі, — його одяг, а не обличчя. На ньому запилюжений світлий плащ (у Польщі таких не носять), на ногах — заболочені білі панчохи й сандалії. На плечі в нього висить шкіряна торба, вишита кольоровими нитками. Коли він з’являється, розмови вщухають. І лише коли він піднімає голову і світло лампад падає на його обличчя, тишу прорізає вигук:
— Нахман! Це ж наш Нахман!
Це не всім зрозуміло, тому прокочується шепіт:
— Який Нахман, що за Нахман? Рабин з Буська?
Його одразу ведуть до Еліші, де сидять старші: ребе Гірш із Лянцкоруня, ребе Моше з Підгайців, видатний кабаліст, а також Зальман Добрушка з Просніца. Там двері за ними зачиняються.
Серед жінок починається рух. Хая з помічницями ставлять горілку, гарячий борщ і хліб із гусячим смальцем. Її молодша сестра наливає в миску води, щоб подорожній вмився. Лише Хая має право входити до чоловіків. Вона дивиться, як Нахман старанно миє руки. Бачить невисокого худорлявого чоловіка, що звик горбитися, з м’яким обличчям і опущеними кутиками вуст, через що гість здається вічно сумним. У нього довге шовковисте каштанове волосся і світло-руда борода. Довгасте обличчя виглядає ще молодо, хоч від очей вже розбігаються промені зморщок — Нахман завжди мружить очі. Під світлом лампад його щоки набувають помаранчево-червоних барв. Сідаючи до столу, Нахман знімає сандалії — геть недоречні в цю дощову пору на Поділлі. Хая дивиться на його великі кістляві стопи у брудних світлих шкарпетках. Думає про те, що ці стопи примандрували із Салонік, Смирни й Стамбула, на них ще македонський та волоський пил. Усе заради того, щоб принести добрі новини. А може, навпаки, погані? Хтозна, чого чекати.
Крадькома поглядає на батька, Елішу Шора. Що він скаже? Але він відвернувся до стіни і легенько похитується назад-уперед. Звістка, яку привіз Нахман, така важлива, що старші одноголосно вирішують: він сам має про все розповісти.
Хая зиркає на батька. Бракує тут матері, яка померла торік. Старий Шор хотів одружитися, але Хая не дозволила і ніколи не дозволить. Вона не хоче мачухи. На її колінах — донечка. Хая заклала ногу за ногу, такий собі коник для малої. З-під бганих спідниць визирають гарні червоні шнуровані черевики, що сягають середини литки. Їхні начищені носаки — ні круглясті, ні гострі — притягують зір.
Спершу Нахман вручає Шорові листи від ребе Мордке та Ісохара. Той довго мовчки читає. Всі терпляче чекають. Повітря густішає, ніби наливається свинцем.
— Отже, все вам вказує на те, що він — це він? — після нескінченно довгої паузи питає Еліша Шор Нахмана.
Нахман киває. Від утоми та випитої горілки йому паморочиться в голові. Він відчуває на собі погляд Хаї — липкий, мокрий, Нахманові він схожий на собачий язик.
— Дайте йому відпочити, — каже старий Шор. Встає і по-дружньому поплескує Нахмана по плечі.
65
«Va’avo Hayom el HaAyin» — трактат Айбешютца про сабатіанство (прим. наукового редактора).
66
Абулафія (1240 — бл. 1291) — засновник пророчої течії кабалізму (прим. наукового редактора).
67
Шимон бар Йохай (II ст. н. е.) — засновник кабалістичного вчення. Йому приписують авторство Зогара (прим. наукового редактора).