Ось будинок наріжний, скромний — туди він іде. Так йому порадив отець Пікульський. Низькі двійчасті двері широко відчинені; звідти шириться запах прянощів, такий незвичний тут, серед смороду кінського лайна та осінньої вогкості. І ще інший прикрий запах, вже знайомий ксьондзові, — запах кофію. Ксьондз кофію не п’є, але мусить-таки з ним якось ближче познайомитися.
Ксьондз озирається, шукаючи поглядом Рошка. Бачить, як той похмуро й зосереджено перекидає кожухи. А довкола гуде ярмарок, кожен тут зайнятий собою. Ніхто не зважає на ксьондза, всі поглинуті торгівлею. Гамір і балаган.
Над входом до будинку висить доволі неохайна вивіска:
ШОР СКЛАД ТОВАРІВ
Далі — гебрайські літери. Біля дверей — металева табличка, а поруч — якісь знаки, і ксьондз пригадує собі, що пише Атанасій Кірхер у своїй книзі[11]: коли в євреїв завагітніє жінка і вони бояться відьми, то виводять на стіні слова «Адам, Гава. Гуц — Ліліт», що означає: «Адаме з Євою, прибудьте сюди, а ти, Ліліт, відьмо, тікай». Це, мабуть, воно. Вочевидь, і тут недавно народилася дитина.
Ксьондз переступає високий поріг і цілком занурюється в теплий запах прянощів. Ненадовго завмирає, доки очі звикають до напівтемряви: світло проникає сюди крізь невелике віконце, яке до того ж заставлене вазонами.
За прилавком стоїть підліток, якому лише засіявся вус. У нього повні губи, які спершу тремтять, коли на порозі з’являється ксьондз, а згодом намагаються вимовити бодай якесь слово.
— Як тебе звати, хлопче? — сміливо питає ксьондз, аби показати, як упевнено він почувається в цій темній низькій крамничці, і заохотити підлітка до розмови, але той мовчить.
— Quod tibi nomen est?[12] — повторює він офіційно, але латина, яка мала б допомогти порозумітися, раптом звучить надто урочисто, неначе він сюди прийшов здійснювати екзорцизми — як Христос у Євангелії від св. Луки, де той із тим самим питанням звертається до біснуватого. Хлопчина лише ширше витріщає очі й повторює «бг, бг», а потім вшивається до заднього приміщення, зачепивши дорогою в’язку часнику, що висить на цвяшку.
Ксьондз повівся нерозумно: марно сподіватися, що тут розумітимуть латину. Він критично оглядає себе: з-під плаща визирають чорні волосяні ґудзики сутани. Ось чого, мабуть, злякався хлопець — думає собі ксьондз — сутани! Він всміхається про себе, і йому згадується біблійний Єремія, який теж мало не з’їхав з глузду і лише белькотів: «Ааа, Domine Deus ессе nescio loqui!» («О, Господи, Боже, таж я промовляти не вмію»)[13].
Тепер ксьондз подумки називає хлопця Єремією. Не знає, що йому робити — той зник так раптово. Тож роззирається по крамниці, застібаючи ґудзики плаща. Це ксьондз Пікульський його намовив сюди прийти, і він послухався, але зараз це вже не здається хорошою ідеєю.
Ніхто не заходить знадвору, за що ксьондз подумки дякує Богові. Це була б досить химерна картина: католицький ксьондз, рогатинський декан, у єврейській крамниці чекає, доки його обслужать, наче якась проста міщанка. Радив йому ксьондз Пікульський піти до ребе Дубса у Львові, і він пішов, але старому Дубсові, мабуть, уже набридли католицькі священники, які розпитують його про книжки. Був неприємно здивований проханням і не мав того, що отця Бенедикта найбільше цікавило, — або вдавав, що не має. Лише крутив головою з уважним, ґречним виразом обличчя й прицмокував. А коли ксьондз запитав, хто йому може допомогти, Дубс почав махати руками і відвернувся, немовби хтось стояв за його спиною: це означало, що не знає, а якби й знав, то не сказав би. Потім ксьондз Пікульський пояснив йому, що йдеться про єврейські єресі, і хоч вони самі вихваляються, нібито єресей у них нема, для цієї єдиної роблять якийсь виняток і щиро її ненавидять, не загортаючи в папірці.
Врешті Пікульський порадив йому піти до Шора. Великий будинок із крамницею на ринку. При цьому глянув на ксьондза якось скоса, іронічно. Чи, може, йому лише так здалося? Можливо, треба було домовлятися про ті єврейські книжки через Пікульського? Хоч отець декан його й недолюблює. Зате не довелося б зараз тут соромитися й пітніти. Але ксьондз упертий і пішов сам. Було й ще дещо немудре в усій тій справі — невеличка гра слів. Хто подумав би, що такі речі мають вплив на світ? Ксьондз старанно працював над одним фрагментом Кірхера, де йшлося про велетенського вола Шоробора. І може, саме подібність слів — Шор і Шоробор — привела його сюди. Дивними є діла Господні.
11
Йдеться про твір єзуїта Атанасія Кірхера «Ars Magna Sciendi», виданий в Амстердамі 1669 року (прим. наукового редактора).
12
Як маєш на ім’я?