Нахман зітхає, і схвильована громадка потроху вщухає. Зараз буде найважливіше — це відчувають усі. Западає напружене чекання, як перед одкровенням.
Із дрібним гендлем Нахманові та ребе Мордке в Смирні не надто щастить. Забагато часу поглинають божественні справи. Вкладати час у запитання й роздуми — недешево. А позаяк кожна відповідь тягне за собою наступні запитання, справи вже йдуть геть кепсько. У рахунках — вічна недостача, у графі «винен» завжди більші числа, ніж у графі «має». Ох, якби ж то можна було торгувати запитаннями — вони з ребе Мордке наскладали б уже непоганий маєток.
Іноді молодь відправляє Нахмана, аби той когось п е р е д и с к у т у в а в. У цьому йому немає рівних, він упорається з кожним. Чимало охочих до дискусії євреїв та греків під’юджують своїх молодих адептів схрестити з Нахманом шаблі. Це щось на кшталт вуличного поєдинку: супротивники сідають один напроти одного, довкола збирається гуртик роззяв. Ініціатор пропонує тему — байдуже яку, важливо добрати такі аргументи, щоб опонент не зміг їх спростувати. Той, хто програв, платить або ставить їжу й вино. Спільна трапеза стає приводом до нового диспуту, і так триває годинами. Нахман завжди виграє, тож лягати до сну не попоївши їм не доводиться.
— Одного дня, поки Нуссен та інші шукали мені суперника для диспуту, я стояв надворі, дивився, як гострять ножі, продають фрукти, вичавлюють сік із гранатів, спостерігав за вуличними музиками та рухливим натовпом. Сів навпочіпки в затінку біля віслюків, бо спека стояла нестерпна. І помітив, що з юрби виходить якийсь чоловік і прямує до дверей дому, в якому мешкав Яків. Це тривало лише мить, кілька ударів серця. І я збагнув, хто це — хоча від початку він здавався мені наче знайомим. Я дивився на нього знизу, отак присівши, а він крокував до Яковового дому, вбраний у бархановий капот — як той, у якому я приїхав з Поділля. Я бачив його профіль, ріденький заріст на щоках, веснянкувату шкіру, руде волосся… Раптом він повернувся до мене обличчям — і я його впізнав. То був я сам!
Нахман робить коротку паузу, яку заповнюють недовірливі вигуки слухачів:
— Як це? Що це означає?
— Поганий знак.
— То був знак смерті, Нахмане.
Оповідач не зважає на ці застереження й веде далі:
— Було гаряче, розжарене повітря здавалося гострим, як лезо. Мені стало недобре, а серце моє немовби повисло на тоненькій ниточці. Я хотів було встати, але ноги не слухалися. Збагнувши, що помираю, я лише притулився до віслюка, який глипнув на мене, здивований цією несподіваною ніжністю.
Якась дитина захихотіла, але тут-таки замовкла під суворим поглядом матері.
— Він явився мені, наче тінь. Світло сліпило, як то буває раннього пообіддя. Він схилився наді мною, напівпритомним, і торкнувся мого гарячого чола. Сили миттю повернулися до мене, і я підвівся на ноги. А він — той другий я — зник.
Слухачі зітхають з полегшенням, чутно шепотіння і прицмокування. Хороша оповідь.
Але Нахман усе вигадав. Він просто знепритомнів біля віслюків, і не було жодного рятівника. Його підібрали друзі, і аж увечері, коли він лежав у темній, холодній і тихій кімнаті без вікон, до нього прийшов Яків. Зупинився на порозі, сперся об одвірок і зазирнув досередини — Нахман бачив лише обрис його постаті, темний силует у прямокутнику дверей. Якову довелося нахилити голову, щоб увійти. Він ще вагався, перш ніж зробити цей крок, який несподівано змінить його життя. Врешті-решт таки наважився і ввійшов до них — Нахмана, що лежав у гарячці, та ребе Мордке, який сидів біля нього на ліжку. Довге хвилясте Яковове волосся, що сягало плечей, спадало з-під фески. У його густій темній бороді сонячне світло на мить заграло рубіновими відблисками. Він здавався дорослим підлітком.
Згодом, уже одужавши, Нахман блукав вулицями Смирни, минав сотні людей, що квапилися у своїх справах, і не міг позбутися думки, що десь серед них, можливо, ходить Месія і ніхто його не впізнає. А найгірше те, що й сам Месія не знає, хто він такий.
Ребе Мордке, почувши те, довго кивав, а відтак сказав:
— Ти, Нахмане, — наче чутливий інструмент. Вразливий, уважний. Ти й сам міг би бути пророком того Месії, як Натан із Ґази був пророком Шабтая Цві, хай буде благословенне його ім’я.
І, зробивши довгу паузу, впродовж якої подрібнював крупинку живиці та змішував її з тютюном, таємничим тоном додав:
— Кожне місце має два обличчя. Кожне місце — двоїсте. Піднесене є водночас нікчемним. Милосердне — мерзенним. У найгустішій темряві тліє іскра найяснішого світла, і навпаки: там, де панує всепроникне сяйво, зерно темряви ховається в кісточці світла. Месія — наш двійник, наша досконала версія. Ми могли б бути такими, якби не впали так низько.