Зненацька Шор робить крок у бік шаф і відчиняє одну з них. Церемонно виймає товстий фоліант із витисненими на ньому літерами, тими самими, що й на решті книг, і кладе на стіл перед ксьондзом. Розгортає його з останньої сторінки. Ксьондз бачить хитромудро оздоблений титульний аркуш…
— Сефер га-Зогар[16], — каже Шор побожно й кладе книгу назад у шафу.
— Хто б вам це, отче, прочитав? — питає Грицько співчутливо.
Ксьондз залишає на столі в Шора два примірники своїх «Нових Атен» — як заохоту до майбутнього обміну. Постукує вказівним пальцем по палітурці, а потім вказує на себе, просто в центр грудей: мовляв, я це написав. Вони просто мусять це прочитати, лише мову перед тим доведеться вивчити. Чимало довідаються про світ. Ксьондз чекає на реакцію Шора, але той лише ледь-ледь підіймає брови.
Ксьондз Хмельовський та Грицько виходять разом у неприємне прохолодне повітря. Грицько щось там іще теревенить, а ксьондз тим часом уважно його розглядає. Молоде обличчя з ріденьким ще заростом, довгі закручені вії, через які його обличчя здається дещо дитинним; селянське вбрання.
— Ти єврей?
— Та ні… — відповідає Грицько, знизуючи плечима. — Я звідси, з Рогатина, ген отам живу. Ніби православний.
— То де навчився по-їхньому балакати?
Грицько підходить ближче і йде майже пліч-о-пліч із ксьондзом: він явно відчув спонуку до такої близькості. Каже, що його батько та мати померли від мору в 1746 році. Торгували з Шорами, батько був ремісником, вичиняв шкури, а коли помер, Шор викупив його борги, заопікувався Грицьком, його бабусею й молодшим братом Олесем, а на додачу — ще й трьома сусідами. Отак вони й живуть по-сусідськи, зараз він більше справ має з євреями, ніж зі своїми, він і сам не знає, коли вивчив ту їхню мову, але зараз говорить нею, як власною, вільно, що не раз ставало в пригоді, коли треба було робити ґешефти, бо євреї, особливо старші, неохоче переходять на польську й руську. Євреї не такі, як про них говорять, а Шори й поготів. Їх багато, і будинок у них теплий, гостинний, вони завжди дадуть щось поїсти, а до того — чарку горілки, коли холодно. Тепер Грицько вчиться ремесла свого батька, щоб перейняти його чинбарню, на це завжди буде попит.
— А родичів-християн у тебе нема?
— Та є, але далекі й не надто нами переймаються. О, а оце — мій брат Олесь.
До них підбігає хлопчик років восьми, з густими веснянками.
— Ви, отче, так за нас не тривожтеся, — весело каже Грицько. — Бог дав людині очі спереду, а не ззаду, а це означає, що людина має займатися тим, що буде, а не тим, що було.
Ксьондзові це й справді здається неспростовним доказом Божої мудрості, хоч він і не може пригадати, де саме у Святому Письмі про це написано.
— Навчися біля них їхньої мови, перекладатимеш ті книги.
— Та де там, панотче, мене до книжок не тягне. Нудно мені читати. Я торгівлею зайнявся б — оце мені до душі. Найкраще — кіньми, наприклад. А можна горілкою й пивом, як Шори.
— Ох, попереверталося тобі в голові серед них… — каже ксьондз.
— А що, хіба це гірше, ніж інші товари? Люди хочуть пити, бо життя важке.
Щось іще базікає, йдучи за ксьондзом. Отцеві деканові той хлопчина вже добряче набрид. Він стає обличчям у бік ярмарку і шукає поглядом Рошка. Спочатку біля кожушків, далі — по цілому торговищі. Але людей ще прибуло, і зараз знайти візника майже неможливо. Ксьондз вирішує сам іти до брички. Тим часом перекладач так призвичаївся до своєї ролі, що й далі пояснює щось ксьондзові, задоволений, що так багато знає. Каже, що в домі Шорів готується велике весілля, бо син Еліші (той, якого ксьондз бачив у крамниці, ніби Єремія, а насправді Ісаак) одружується з донькою моравських євреїв. Невдовзі з’їдеться вся їхня родина і ще купа родичів з Буська, Підгайців, Озерян і Копичинців, а ще зі Львова, а може, аж із Кракова, хоч пора холодна, і на думку Грицька, одружуватися краще влітку. Добре було б, — не вгаває Грицько-балакун, — якби і єгомость прийшли. А потім, мабуть, уявляє собі цю картину, бо вибухає гучним сміхом, тим самим, який ксьондзові спочатку здався знущальним. Він дає хлопцеві ґроша.
Грицько дивиться на ґрош і миттю зникає. Ксьондз ще стоїть трохи, але за мить уже пірнає в торговище, ніби в розбурхані води, і потопає в них, ідучи за смачним запахом паштетів, які хтось тут продає.
16
Зогар (Зоар) — Книга Сяйва, основне джерело кабалістичного знання. Написана арамейською мовою в II ст. н. е.