2.1. Усе, що не робить нас сильнішими
Як ви знаєте, всі ми помремо. Це полюбляють згадувати противники здорового способу життя. Питання лише в тому, коли і як помремо. Особисто моя мета — це померти вві сні, причому не за допомогою снодійного (чорний жарт). Згасати довго і страшно, як більшість моїх померлих родичів, мені аж ніяк не хочеться.
Левова частка смертей в Україні могла б статися значно пізніше. Понад 90 % смертей у нашій країні зумовлені неінфекційними хворобами, причому майже 84 % із них — п’ятьма типами хвороб: серцево-судинними, цукровим діабетом другого типу, раком, хронічними респіраторними захворюваннями та нейродегенеративними хворобами. Чому ж ці передчасні смерті сталися? Якщо стисло, то їм усе сприяло і ніщо не ставало на заваді [16, 17].
Понад 60 % смертей в Україні, принаймні де-юре, — через інфаркти, інсульти, гіпертензію, ішемічну хворобу серця тощо. Чому я кажу де-юре, тобто формально? Бо на серцеві проблеми списують практично всі летальні випадки, навіть коли вони сталися через передозування наркотиками або алкоголем чи через деменцію. «Серце ж спинилося». А хронічні хвороби серцево-судинної системи є в більшості громадян нашої країни, от на них і валять — є для цього підстави чи нема. Проте факту передчасної смерті через стан здоров’я це не скасовує, і поширеності проблем із серцем теж.
Появі хронічних захворювань і психічних розладів, які призводять до передчасної смерті, сприяє таке:
• спосіб життя, в якому багато цукру, алкоголю, нікотину, некерованих емоційних станів, а водночас мало сну, їжі рослинного походження і фізичних навантажень,
• неефективне лікування фуфломіцинами та непотрібними процедурами замість належної терапії за міжнародними протоколами,
• поганий стан довкілля, зокрема забрудненість повітря викидами промислових підприємств і транспорту,
• хронічний стрес і непрогнозованість життя (війна, голод, революції, диктатура),
• професійні ризики (виробництво, де людина мало захищена від шкідливого впливу або з власної волі ігнорує правила безпеки),
• бідність.
У нас — безвиграшне бінго посткомуністичної країни. В компанії Монголії, Лаосу, Єгипту, Гаїті, Туркменістану і Пакистану Україна очолює світовий рейтинг країн з передчасною смертністю. І з 2010 року в країні спостерігається тенденція до зростання цього показника [18].
Насправді перелік наведених вище причин геть не повний, та й згадані чинники потенційно піддаються змінам. Не можна вплинути, як ви пригадуєте, лише на свою генетику. Решту ж можна коригувати, хоча зовсім не завжди це вдається зробити, а також часто бракує сили на таку спробу. Зауважте, що виправити ці змінні можна на рівні індивідуальному (вирватися зі злиднів, знайти роботу з вигіднішими умовами, переїхати, вчасно звертатися по медичну допомогу), а не на національному. Системні зміни з поліпшення добробуту й умов виробництва потребують часу, політичної волі та експертності. З цим наразі сутужно. Лишається якось гальмувати на цьому шляху в пекло у прямому й переносному значеннях, протидіючи негараздам зразковим способом життя. Ну, чи майже зразковим.
Ми маємо складні й несприятливі стартові умови, проте замість того, щоб якось підстелити соломи і завадити власній ранній старості й смерті, часто своїм способом життя підкидаємо хмизу в жар. Згадайте, в нашій колективній свідомості живуть збірні персонажі, які можуть або зранку прибухнуть, або після роботи постійно курять, лежать удома на дивані, або через все переймаються, не знають, як вийти з токсичних стосунків і заїдають своє нещастя.
Я не засуджую. І дуже навіть розумію, чому так — бо для того, щоб підстелити соломки, треба чітко вірити, що життя не мусить бути пекельним та прагнути змін. Натомість на рідних палестинах панує вивчена безпорадність, коли ми не віримо ані в те, що можна щось покращити, ані в існування альтернативи тому, що є. А ще важливо мати сили, аби діяти. І тут ми знову повертаємося до важливості психічного здоров’я, яке й забезпечує нас наснагою для поступу.
Нам лишається мінімізувати ті ризики, на які можна вплинути, і компенсувати негаразди, які вже сталися. Це лейтмотив усієї книги.
Не пощастило з генами та соціоекономічним статусом і довкіллям, то подбайте бодай про спосіб життя та психічне здоров’я. І якщо таки пощастило, то все одно подбайте.
8
Генні (Генрі) Янґмен (1906–1998) — американський комік британського (а точніше — єврейського) походження, відомий своїми короткими жартами.