Як краще вчиняти
• Можете не прагнути «краси». Намагайтеся дотримуватися здорового раціону і зберігати фізичну активність усе життя, щоб бути здоровими. Це не зменшує мужності.
На додачу є ще один сценарій. Він чітко не описаний у звітах ВООЗ, але дуже шкідливий і поширений на наших теренах. Це співзалежність. Стосунки, коли люди одне одного «дістали», але чомусь і досі разом, відображено в сучасному фольклорі, зокрема у висловах про «дружину — пташку-мізкоклюйку» чи анекдотах про материнську гіперопіку дорослих синів. А ще існують тренінги про те, «як стати для нього незамінною».
Тема суперечлива. Хтось скаже, що чоловіки самі ні за холодну воду не хочуть братися, а хтось — що то клята патріархальна матриця змушує жінок піклуватися про інших і терпіти поруч із собою тирана. Подекуди це справді так. І, звісно, не всі українські мами панькаються з синами, не всі дружини прагнуть прив’язати до себе турботою чи дітьми, як і не всі чоловіки є людьми з «побутовою інвалідністю». Є цілком самодостатні українці та українки.
Та хочу звернути увагу на сам феномен співзалежних стосунків і те, що це недобре. Для здоров’я недобре. Потім хтось помирає чи тікає (хоч би й на заробітки), а інший чи інша виявляються безпорадними і нікому не потрібними. Тому часто шукають нової співзалежності. Або все ж дають собі раду, знаходять опору в собі й таки виборюють шанс буквально жити довго й щасливо. Нам як суспільству варто переосмислити ставлення до власного здоров’я, родинних обов’язків і гендерних ролей. Недбалість щодо свого фізичного стану, самопожертва заради родини, терпіння прямої чи пасивної агресії в парі заради сім’ї чи через страх самотності, замовчування стресу і власних потреб, алкоголь і цигарки замість психотерапії шкодять усім.
Щоб жити якісно, требабрати відповідальність за власне життя. І чоловікам, і жінкам. Це знову не моя вигадка — про це писали філософ Жан-Поль Сартр та клінічний психолог Джордан Пітерсон. Так, відповідальність — це тягар, але маємо те, що маємо. Інфантильність гірша.
Відповідальність — це не лише про те, що ми їмо, чи куримо і скільки випиваємо. Це й про професію, яка може нагодувати й не зашкодити при цьому здоров’ю, і про можливість розійтися з людиною, яка псує нерви чи б’є. Тому що в стосунках варто перебувати з власної доброї волі, бо нам разом із партнером чи партнеркою, в контакті з батьками чи дорослими дітьми не гірше, ніж без них. Ідеально — нам краще.
Щоб дочекатися онуків, треба не квапити дітей розмовами про цокання годинника, а піклуватися про себе.
2.3. Клятий ЗСЖ
Коли мова заходить про алкоголь і його шкоду здоров’ю, люди часто згадують французів, які в нашій колективній свідомості обідають фуа-грою, довжелезним багетом і келишком-другим бордо, причому прямісінько після адюльтеру чи відвідин мистецької галереї. І живуть собі такі міцні, мов ніжинські огірочки, до глибокої старості. Це не зовсім безглуздий стереотип. Таке явище називається французьким парадоксом — відносно низька поширеність серцево-судинних захворювань у Франції на тлі частого споживання червоного як не м’яса, то вина [23].
Наші люди собі міркують: «Ну, фуа-гра — це як сало, багет — батон, а бордо — горілка, бо вино кисле й від нього печія». Ні, mis amis, пити червоне вино потроху дуже навіть непогано — у ньому є поліфеноли, зокрема «молодильний» резвератрол. Потроху, нагадаю, тобто «один вечір — один келих». Невеликі кількості етанолу не викликають зневоднення і втрати нирками калію, не спричиняють агресії, не додають пари сотень порожніх калорій, не підсилюють апетит до вселенського масштабу. На закуску після кількох чарок так тягне не тому, що шлунок «хоче захиститися від спирту», а тому, що стався викид інсуліну і вся глюкоза, яка була в крові, хутко сховалася в підшкірний жир. Тож мозок знову голодний.
З горілкою ж усе навпаки. Чи з будь-якими алкогольними напоями, які ми вживаємо з відкоркованої пляшки вдома, а не у відповідному закладі, — спинитися важко. Це так званий патерн споживання [24].
Проблема українського суспільства, особливо чоловіків, у тому, що патерн споживання алкоголю шкідливий — багато за раз, як і вибір напоїв. Саме тому вино щодня (насправді, ні) п’ють у Франції чи Іспанії, а помирають від хвороб, зумовлених горілкою, — у нас.
Мені не надто б хотілося писати про шкоду алкоголю і переконувати аудиторію споживати його помірковано. Це якось банально. Мені б про регуляцію генів попросторікувати чи про нейропластичність… Крім того, не думаю, що читачі й читачки non-fiction медичної тематики мають проблеми з алкоголем. Але, попри все, мушу розповісти про хвороби, пов’язані з бухлом.