• Якщо хочете покинути курити, то зверніться по фахову допомогу. Бо «просто припинити» через кілька місяців зазвичай виливається в «ну курю знову, а що, потім знову покину». Тобто це недієве.
• З’ясуйте з психотерапевтом, чому, крім залежності рецепторів на нейронах мозку, вам хочеться курити. Можливо, це спосіб соціалізації, прокрастинації, заспокоєння, створення іміджу. Розберіться з цим.
• Дізнайтеся свої тригери куріння. Це може бути оточення, стрес, голод, втома, керування авто, секс, пробудження. Ні, це не означає, що краще більше не втомлюватися, не кохатися і взагалі не прокидатися. Треба придумати, що робити натомість.
• Поговоріть з оточенням і попросіть підтримати чи принаймні не підбурювати викурити по одній.
• Кидайте курити сьогодні й назавжди. Клінічні дослідження свідчать, що так ефективніше, ніж ламати цигарки.
• Наразі найефективнішими заходами, що допомагають покинути куріння, є збільшення акцизів і фармакологічна терапія, зокрема нікотинові пластирі. За ліками звертайтеся до лікаря, а податки піднімуть і без нас.
• Ок, ви хочете курити і не збираєтеся кидати. Вас можна зрозуміти. Тоді не ризикуйте в інших сферах: тренуйтеся, правильно харчуйтеся, дотримуйтеся правила «один вечір — один келих», їжте переважно рослинні продукти, підтримуйте здорові вагу і тиск.
Хороша, практична і стисла настанова для охочих покинути куріння — за цим посиланням [42].
Насправді, я ще не все сказала, що могла. Тепер буде сумне.
Мій покійний батько мав дуже нещасливе життя, в якому не було сенсу і грошей, зате були розлад із гіперактивністю і дефіцитом уважності, депресивний розлад, розлад зловживання алкоголем, алкогольні психози, «легеневе серце», ХОЗЛ, атеросклероз, ішемічна хвороба серця та змішана форма васкулярної і спричиненої алкоголем деменції. Класичний український пацієнт, що потрапляє до лікаря на «швидкій» та отримує на виході пораду вести здоровий спосіб життя і перелік ліків завдовжки з правки до закону про землю.
Мені досі тривожно напередодні зимових свят і хочеться удати, наче вони для мене не існують, бо в дитинстві зимові канікули були марафоном скандалів, головний з яких припадав, звісно ж, на новорічну ніч. Мама та я ламали голови, як така добра і порядна людина, як тато, може бути водночас настільки агресивною, безголовою та безвольною.
Тато помер у 68 років після кількох інсультів. Перед цим 20 років, тобто з 8-го класу школи, я йому розповідала про холестерин, нейрони, печінку і легені, вмовляла змінити спосіб життя. Але нічого не вдалося. Тепер я розумію, чому — йому були потрібні передусім антидепресанти й психотерапія, а потім усе решта. Або навіть так: поведінкова корекція та метилфенідат у дитинстві, а потім антидепресанти і психотерапія. Але його дитинство припало на 1950-ті (добре, що вижив), а середній вік — на 1990-ті, які він ледве пережив. І ми всі поруч теж — ледве пережили.
Думаю, таких людей в нашій країні багато. Та я, на відміну від типових лікарів, воліла б пропагувати не просто недосяжний для таких пацієнтів здоровий спосіб життя, а вміння давати собі раду. Мій покійний батько не вмів, і його знищив його спосіб життя, що виник унаслідок. Якщо ж ми даємо собі раду, цигарки чи алкоголь будуть хіба доповненням і розвагою в житті, а не базовою потребою, яка водночас є наріжним каменем негараздів.
Почала за здоров’я, закінчила за упокій. Так буває.
3. Серце — не камінь. А шкода
Серце, серце, хворе на лихоманку, одужуй скоріше,
йди на поправку, ще стільки пекучої любові чекає на нас,
ще стільки прекрасних трагедій приховано від нас у відкритому морі.
Серце, серце, мені так радісно слухати, як ти б’єшся, схоже на лисицю
— пійману, але не приручену.
3.1. Серце і мистецтво догляду за мотоциклом
Кажуть, серце треба берегти. Та серце — це не китайська ваза, з якої слід здувати порошинки і дивитися на неї здалеку. Серце — це м’яз, і для нього корисно битися інколи частіше та перекачувати багато крові за раз, аби тренуватися і підтримувати себе у формі (і в переносному значенні, і буквально). Судячи з показників захворюваності, порада «побережи серце і не переймайся» ще нікому не допомогла.