Продовжимо розмову про діагностику і симптоматику ХОЗЛ — про вже згадані набряки. Набряки гомілок, рук, ліктів чи колін — це не привід припинити пити воду, як це подекуди роблять. І не атрибут віку, як, знову ж таки, мені здавалося в дитинстві, коли бачила набряклі ноги вчительок, негуманно втиснуті у взуття на підборах. Набряки суглобів при ХОЗЛ — це наслідок фізіологічного ланцюга: в легенях збільшується тиск, і правому шлуночку серця, яке і помпує кров малим колом кровообігу «серце–легені–серце», стає важче. Правий шлуночок старається і пнеться, більшає і виснажується — розвивається так зване хронічне легеневе серце. А кисню все одно бракує, бо легені не працюють як слід. Якщо ниркам мало кисню, вони не можуть впоратися зі своєю роботою, не відфільтровують кров як слід, і в тілі затримується рідина. Так виникають набряки. Легеневе серце та інші хвороби серця посідають перше місце в переліку причин смертності українців середнього віку, бо ми як нація таки багато куримо — життя бентежне, цигарки відносно дешеві — та дихаємо забрудненим повітрям. І так, вчителі, яким доводиться писати крейдою на дошці, мають додатковий ризик розвитку хвороб легень, бо постійно вдихають дрібні часточки [90].
Як ви бачите, ХОЗЛ — хвороба підступна: мало того, що кашель заважає жити, то ще й всі системи органів так чи так потерпають від збільшених навантажень, браку кисню та хронічного запалення в легенях, що відбивається на решті тіла. «Хіба не можна зняти запалення антибіотиками?..» — так і проситься запитання в того, хто читає ці рядки. От у тім-то й проблема. Адже причиною запалення часто є не патогенні бактерії, а власні клітини, які гинуть[30] через контакт з мікродисперсними часточками або токсичними випарами, пошкоджені вільними радикалами макромолекули, продукти глікації, згадуваної в розділі про діабет, тощо. Антибіотиком у такому разі немає кого вбивати. Хіба власну мікробіоту, але від цього стане тільки гірше.
Коли десь у нашому тілі є запальний процес (в легенях, судинах, кишківнику, суглобах, жирі), це відчувається всюди, навіть у лівому мізинці на нозі. Бо спілкування клітин імунної системи відбувається за допомогою молекул цитокінів, які поширюються кровотоком і діють на весь організм. Це як вайберівський чатик батьківського комітету: невгамовні сигнали від ранку до глибокої ночі, викачування ресурсів і буквально головний біль. Хоча ні, звісно, від імунної системи більше користі, ніж від чату.
«Хронічне запалення… Десь ми це вже чули». Саме так. Воно фігурує як співучасник патологічного процесу при атеросклерозі, синдромі подразненого кишківника, деяких випадках депресивного розладу, вісцеральному ожирінні, ревматоїдному артриті, діабеті. Хронічне запалення псує нас ізсередини — непомітно, але згодом відчутно. Є біохімічні маркери запалення, які можна виявити в крові при аналізі, але можна діяти й простіше: якщо в людини є щось із перелічених захворювань, найімовірніше, є і хронічне запалення [91].
І контрольний постріл, так би мовити, —хронічне запалення, ХОЗЛ із супутніми хворобами й психічні розлади двобічно пов’язані. Одне спричиняє інше.
• Інколи пропадає дихання — розвивається тривожний розлад, який, своєю чергою, посилює негаразди з аритмією чи контролем рівня глюкози в крові.
• У легенях точиться запалення, і цей «вогонь» перекидається на судини й нейрони, що наближує атеросклероз та депресивний розлад.
• У кожному десятому випадку діабету його супроводжує ХОЗЛ, а терапія ХОЗЛ високими дозами кортикостероїдів погіршує перебіг діабету. Менші дози безпечніші [92].
• Куріння сприяє як ХОЗЛ, так і розвиткові серцево-судинних хвороб. Люди в тривожному стані курять частіше, ніж середньостатистичні курці. Все посилюється.
• Цукровий діабет призводить до порушення балансу холестеролу і жирних кислот у крові, розвивається атеросклероз. Усе це разом підвищує прозапальний фон і робить свій внесок у патогенез депресії чи ХОЗЛ. До цього може додаватися й страх «стрибків» рівня глюкози й тривожність як наслідок.
30
Наші клітини постійно народжуються та гинуть, і в останньому випадку можливі два варіанти: шляхетне харакірі, яке ніяк нікому не шкодить (це запрограмована клітинна смерть — апоптоз), чи нагла смерть шляхом некрозу. Некроз — це коли клітина вмирати не збиралася, молекулярної передсмертної записки не склала, тому клітини імунної системи, які прийшли «зачищати місце смерті», думають, що сталася біда, кличуть інші клітини на допомогу, що й виливається в картину запалення. Молекулярна передсмертна записка — це не метафора: коли клітини гинуть запрограмовано, вони сигналізують про це на своїй поверхні й тим самим запобігають майбутньому некрозу.