Дуже прикро жити довго, але при цьому не тішитися життям і злитися на всіх довкола — справедливо чи ні. Натомість люди, здатні відчувати радше хороші, ніж погані емоції та не дуже переймаються дрібницями, живуть довше і якісніше за тих, хто часто засмучується і постійно зосереджується на прикрощах. Це можна спростити до чорного жарту: «Його життя було нещасливе, зате коротке». Нині я мала нагоду тісно поспілкуватися з іншим хлопчиком, добре вихованим і з репутацією милої дитини. Так от, він реагує на все так само, як мій син. Тож тепер сподіваюся, що пхинькання і наполягання на своєму є таким еволюційним мемом, що сприяв виживанню дитинчат. Може, й не буде в мого хлопця депресивного розладу.
Та поговорімо про психічний добробут. Люди, які радо спілкуються з родичами, сусідами, колегами, друзями, продавцями на ринку та офіціантами, активні члени суспільства, які зважають на те, що відбувається, і мають власну думку, волонтери у вільний час, які не вигорають при цьому, також живуть довше та якісніше за відлюдьків. І навпаки: психічні розлади на кшталт депресивного чи тривожного, як і невротичність[45], часто є наслідком або однією з причин хронічних захворювань, а водночас — провісниками чи обставинами, що обтяжують нейродегенеративні хвороби. Де причина, а де наслідок — важко сказати. Все взаємопов’язано: здорові люди, в яких менше гризот, мають ресурси спілкуватися й волонтерити [ 130, 131, 132].
Ймовірно, ми не винуваті у власній похмурості й невротичності — ці риси значною мірою залежать від нашого оточення, тих моделей поведінки і навіть виразів обличчя, що ми їх змалечку спостерігали. Однак варто усвідомлювати, що вірогідність нашого потрапляння в стресові ситуації залежить не лише від ступеня ворожості та безглуздості світу довкола. Згідно з теорією породження стресу й приказкою, люди, які вважають себе молотками, всюди натрапляють на гвіздки. Інакше кажучи, буває й так, що прикрощі в житті виникають на рівному місці, бо справа в нас [133].
В Україні є надто сприятливі обставини для розвитку психічних розладів та практично немає поширених і доступних інструментів для запобігання й лікування розладів. Це звучить трагічно, але так воно і є. Інколи, коли ми хочемо, щоб людина опанувала себе й привела життя до ладу, кажемо: «Зберися, не пий, шануйся». Або даємо гроші на нагальні потреби. Часом навіть створюємо можливості для облаштування нового життя, але далеко не завжди це допомагає. Наче зліпили глиняного Адама, та не вдихнули в нього життя — руки-ноги є, але чомусь не ходить! Вдихнути життя (образно) — це допомогти мозкові впоратися і виборсатися з ями психічного розладу. Усім нам потрібні не лише гроші та можливості, а й сили, щоб рушити далі. Є вислів «від серця до серця». Мені здається, варто ще запровадити й інший — «від мозку до мозку».
Люди з психічними розладами можуть відводити дітей в садочок, усміхатися на фотографіях і бути донорами крові, тобто поводитися як всі, але при цьому помирати всередині від тривоги чи нездатності відчувати радість. «Настоящих буйных мало»[46]. Можливо, та вічна втома і небажання будь-кого бачити, що супроводжують когось із вас останні роки, це не «лінь» і не «зіпсований характер», а депресія, яка поволі руйнує не тільки стосунки та роботу, а й здоров’я. І ось в Україні такі люди — а їх багато — не знають про свій стан і ризики, а якщо й дізнаються, то не мають можливостей для лікування. У більшості ситуацій тут потрібна комбінація психотерапії та медикаментів, а не ув’язнення в психоневрологічному диспансері. Тож не треба лякатися скерування до психіатра. Якщо сімейний лікар звернув увагу на ваш стан — це хороший лікар.
Організації з громадського здоров’я можуть скільки завгодно закликати людей не пити алкоголь і споживати п’ять порцій овочів і фруктів на день, ще й борщ не солити, але допоки психічні розлади не стануть видимими для лікарів, пацієнтів і бюджету нашої системи охорони здоров’я — діла не буде. Тобто зміни відбуватимуться, але точкові, а не системні. Щоб українці менше хворіли й жили довше та якісніше, слід спрямувати зусилля на лікування психічного здоров’я, а не лише погрожувати пальчиком із соціальної реклами тим, хто від здорового способу життя, як Земля від астероїда Ultima Thule.
45
Невротичність — це набір рис, як-от схильність сумніватися і переживати з найменшого приводу, прокручувати в голові діалоги з минулого, відчувати перепади настрою і дратуватися. Невротиками часто зображають героїв романтичних комедій, і наприкінці фільму вони змінюються. Той, хто має таких родичів чи знайомих, кіношним сценаріям не вірить.
46
Рядок із вірша «Лист в редакцію програми „Очевидне — неймовірне“» Володимира Висоцького (рос. «Письмо в редакцию программы „Очевидное — невероятное“»).