Восени 2020 року президентом США обрали 77-річного Джо Байдена, який далеко не молодик, та тримається бадьоро. Він потужно гнув свою лінію на дебатах із конкурентом Дональдом Трампом. А Трамп у свої 74 роки, хоч і не є взірцем ґречності, на дєдушку чи живу мумію зовсім не тягне. Обидва кандидати на пост президента США проходили незалежний медичний огляд, який підтвердив, що з великою імовірністю і той, і той дожили б до кінця каденції в доброму здоров’ї та ясному розумі. У Джо Байдена та Дональда Трампа немає деменції, тобто вікового занепаду роботи мозку. А от в Ульянова вона була, причому, цілком достовірно, до неї призвело поєднання нейросифілісу і порушення мозкового кровообігу. Шкода лишень, що деменція не вбила його на десять років раніше [135].
Тож нині мова йтиме про деменцію, її різновиди та, найголовніше, — чи можна щось із цим вдіяти. Всесвітня організація охорони здоров’я визначає деменцію як загальний термін для кількох хвороб, що зачіпають пам’ять й інші когнітивні здібності, а також поведінку, стаючи на заваді виконання буденних справ. Вік є головним фактором ризику появи деменції, однак деменція не є неодмінним атрибутом старшого віку.
Пригадуєте показник DALYs (disability adjusted life years)? Тобто роки життя, проведені у хворобі? У світовому масштабі деменція зумовлює понад 11 % від усіх років у сильному нездужанні. Показник інсультів — 9,5 %, а раку — 2,4 %. Ми не знаємо достеменно, яка поширеність деменції в Україні, бо в нас традиційно причиною смерті записують серцево-судинні хвороби і далеко не завжди звертають увагу на психічний стан пацієнта.
З віком практично в усіх людей, і навіть у домашніх тварин, які живуть значно довше, ніж у дикій природі, погіршується робота мозку. Людям стає важче мислити логічно, складно згадувати, обчислювати, добирати слова, тримати в «оперативній пам’яті» інформацію. Коти й собаки можуть забувати, як правильно ходити в туалет, починають видавати багато звуків, немов говорять самі до себе, втрачають апетит чи навпаки — постійно просять їсти, бо забули, що вже це зробили.
Помірне когнітивне погіршення означає, що в здатності міркувати людина дещо відстає від однолітків того самого рівня освіти, проте це не заважає робити побутові справи. Зниження рівня розумових здібностей може перерости в деменцію. Так стається упродовж двох років у 11–33 % випадків. Подальший прогноз залежить від типу деменції. Та зверніть увагу: в більшості випадків розумові здібності далі не погіршуються і до деменції не доходить [195]. Мене щоразу це тішить, коли забуваю потрібне ім’я в прямому радіоетері.
Погіршення розумових здібностей може розпочатися через те, що нейрони гинуть і гірше спілкуються між собою, тобто через дегенерацію нейронів та втрату нейропластичності, а може — через травму, брак кисню (ішемію), депресію чи зловживання алкоголем. Нам важливо знати можливі причини, бо деяким з них можна завадити. А деяким — ні [136]. Протидія деменції всіх типів зводиться до спільної формули:
Ведіть здоровий спосіб життя — це не дає нейронам псуватися і допомагає їм виживати.
Може, ви засмучені, мовляв: «Знову цей здоровий спосіб життя і речі, на які не вплинути! Ні, щоб сказати: „Британські вчені довели, що музика Моцарта і просеко рятують від деменції“». Розумію бажання це почути, але брехати в книзі не стану. А про просеко, до речі, ми ще поговоримо. Не кидайте читання.
Отже, вчасна діагностика і визнання пацієнтами та їхніми близькими діагнозу «деменція» дозволять підстелити соломи:
• подбати про безпеку близької людини, щоб не загубилася, не травмувалася або не спричинила аварії,
• вчасно оформити заповіт, поки людина є дієздатною,
• надати паліативну допомогу і забезпечити гідні умови останніх років життя,
• не витрачати час і гроші на лікування, що не має ефективності, «але треба ж бодай щось робити»,
• за можливості зробити прогрес деменції не таким травматичним для навколишніх.
Якщо не звертати уваги на те, що стан близької людини дедалі гіршає, чи міняти лікарів у сподіванні, що хтось дасть надію і пропише диво-пігулки, чи побиватися, соромитися, докоряти собі, що близька людина перестала бути схожою на себе, можна опинитися в пастці справжньої депресії або в боргах і без роботи, бо довелося все покласти на вівтар марного порятунку родича. Чи навпаки — занапастити останні роки людини з деменцією докорами, психологічним і фізичним насильством, не надаючи необхідного піклування. Мабуть, вам доводилося спостерігати обидва варіанти. Нам властиво завчасу остерігатися можливої зради та водночас ігнорувати явні небезпеки. Краще робити навпаки [137].