Важливо розуміти, що люди в старшому, геть старшому віці — англійською їх називають seniors — не з власного вибору капризують, забувають, плутають імена чи плачуть без причини. Хоча дехто справді все життя мучить себе та інших власним ненаситним егоцентризмом. У середньому віці ми усвідомлюємо ризик того, що колись будемо іншими, але коли це стається, то вже ні. І заклики близьких заспокоїтися, згадати, зібратися тощо не діють, доводячи тих близьких то до відчаю, то до сказу. В медичних настановах щодо вікових змін у роботі мозку є три головні повідомлення.
1. Зважайте на тривожні сигнали в поведінці близької людини і вчасно звертайтеся до сімейного лікаря, геріатра, психіатра і невролога.
2. Збагніть, що людина з деменцією так поводиться не зумисне.
3. У старшому віці дійсно є значні ризики зміни особистості й роботи мозку, але це не є нормою старшання.
Тривожні сигнали в поведінці — це коли зненацька чи непомітно сталися зміни, й вони на гірше. Наведу приклади висловів, що описують такий сюжет.
• «Бабусю не впізнати, а коли ж вона так змінилася?»
• «Тітка стала геть нестерпною».
• «Заспокойтеся, тут немає нікого, крім нас».
• «Ляжте полежте нарешті, що ви ходите як заведена».
• «І буркоче, і буркоче собі щось під носа постійно».
• «Каже, Господь до себе кличе. Голоси якісь чуються».
• «Їсти перестала, в туалет не ходить. Може, так і треба в її віці».
У нас є всі шанси недогледіти депресію чи навіть шизофренію в людини старшого віку. Бо часто мозок, психічний стан і особистість руйнуються непомітно. Бо клінічна картина психічного розладу в старшому віці не така, як у середньому. Бо ми не чекаємо нічого хорошого від старшого віку. «Старість не радість», — казали мені в дитинстві люди, яким не було й шістдесяти, і я думала, як би ото померти в 40 і не мучитися. Але виросла і вирішила дослідити це питання, сподіваючись, що можна пропетляти. Надія наче є.
Що може відбутися з мозком, коли ми дедалі старшаємо? Знову наведу приклади, цього разу з реального життя.
Павло не може збагнути, як його мама, докторка наук, втратила ясність розуму. Виявилося, що це деменція.
Освіченість та інтелектуальна праця справді є певною мірою запобіжниками деменції, та не все залежить він нас. Павлові краще прийняти те, що сталося, не картати себе й не соромитися, а сприймати маму відокремлено від її теперішнього вимушеного стану.
Щоб вас заспокоїти, бо, мабуть, уже подумки почали обстеження всіх довкола чи себе: погіршення пам’яті або мислення не є достатнім діагностичним критерієм для деменції. Щоб виявити цю хворобу, користуються опитувальником для пацієнта і його рідних. За посиланням він англійською, але перекласти досить просто.
Деменція буває різна.
Хвороба Альцгеймера — це найпоширеніша форма деменції. На неї припадає 60–70 % усіх випадків. У цьому разі нейрони починають накопичувати нерозчинні поклади білків β-амілоїду і тау. Це має такий самий ефект, як від відра з ртуттю, яке ви почали тримати вдома. Нейрони поволі втрачають зв’язки один з одним і гинуть. Важко знайти «точку відліку» цього виду деменції — зміни відбуваються дуже непомітно, хоч і невпинно. Її «пізня» форма може початися наприкінці сьомого десятка або й пізніше. Рання форма дає про себе знати на четвертім десятку, та, на щастя, це буває в 1–5 % випадків.
Коли нейрон помирає, бо в ньому відклалося забагато зайвого, саме його вже не повернути. Тому можлива терапія хвороби Альцгеймера зводиться до того, щоб підтримувати збудження в решті нейронів кори й нейтралізувати проблемну поведінку, якщо вона є. Тобто вилікувати хворобу Альцгеймера наразі неможливо. Сповільнити і зробити менш травматичною для всіх — так.
Ознаки хвороби Альцгеймера на ранній стадії:
• Погіршення пам’яті.
• Проблеми з метикуванням і хибні рішення як наслідок.
• Втрата спонтанності й ініціативності.
• Надто довге виконання простих буденних справ.
• Повторення одних і тих самих запитань.
• Складнощі з обліком грошей та сплатою рахунків.
• Блукання і проблеми з орієнтацією.
• Сильні зміни настрою та поведінки.
• Збільшена тривожність та / чи агресія [138].