Що робити?
• Встановити точний діагноз, зокрема пересвідчитися, чи ці видіння не є виявом уже згаданого синдрому Шарля Бонне, коли псується зір, чи це не побічний ефект лікування паркінсонізму, чи не делірій (особливо, коли видіння страшні), чи не деменція з тільцями Леві. Мені здається, краще знати точний, хай і страшний діагноз, аніж не розуміти, що ж відбувається, і пити ліки навмання.
• Приймати препарати згідно з призначенням лікаря. Що саме, писати, звісно, не буду.
Після інсульту, в лікарні, наша сусідка немов згасла. Спала, не могла оговтатися, казала щось незв’язне. Лікарі й родичі заспокоювали: «Ну, хоч не буйна у вас бабця, а то бувають і такі, що й ударити можуть!» За кілька місяців вона померла.
Це був не просто інсульт, а ще й марення (делірій) як наслідок госпіталізації і травми. Делірій — це клінічний синдром, а не хвороба. При госпіталізації він і справді буває «овочеподібний» або «активний», а ще трапляється, що ці стани чергуються. Його треба вчасно розпізнати та медикаментозно лікувати. Тоді є шанс на поліпшення [147].
Які симптоми?
• Втрата відчуття часу, дезорієнтація.
• Значні складнощі зі звичними діями, як-от увімкнути телефон.
• Галюцинації, зокрема страшні (ввижаються змії, чорти).
• Запаморочення.
• Повна апатія і відстороненість.
Що до цього призводить?
• Гостра інфекція, зокрема COVID-19.
• Травма голови.
• Інсульт.
• Зневоднення чи тривалий голод.
• Закреп.
• Деменція (делірій у 30 разів частіше буває в людей із деменцією).
• Високі дози алкоголю чи малі / середні (в разі нездатності його знешкоджувати).
Що робити?
• Знайти причину делірію і виправити (відновити водний баланс, знизити температуру).
• Інколи прописують медикаменти (назв тут не згадуватиму).
Колишня колега Наталки зібрала у квартирі з дюжину котів. Такий персонаж ще був у мультфільмі про Сімпсонів.
У цьому разі медицина каже про обсесивно-компульсивний розлад із нагромадженням речей. Буває, люди збирають в домі сміття. Буває, тварин. Це також потребує лікування. Котів краще прилаштувати в добрі руки, поки всі живі. Людина, яка живе в захаращеній оселі, не лише створює проблеми сусідам, які відчувають сморід. Вона може перечепитися, впасти і вже не встати, або спричинити пожежу, яка поглине все. Разом із людиною і сусідськими квартирами.
Лікарі знають випадки, коли проблемна поведінка була наслідком тривалого закрепу чи прихованої інфекційної хвороби (тобто немає симптомів). Про закрепи й інфекційні хвороби будуть окремі розділи, тож не кидайте читання цього трилера.
Імена всі змінено, але такі історії зазвичай завершуються фразою: «Не дай Боже нам такими стати!». Ніхто не хотів таким бути. Але так стається. Так, я досі пам’ятаю, що в нас серія книжок «Оптимістично про здоров’я», а не «Напиймося з горя!». Що робити — читайте в наступному підрозділі.
5.3. Але що ж робити?..
У 1997 році мені подарували касету гурту «Агата Крісті», й це було страшенно круто для Запоріжжя тих часів. Я цілими днями її слухала, і якось на пісні про казкову тайгу бабуся увірвалася до моєї кімнати зі словами: «Что? Ты слушаешь про ямщика?..» (з рос.: «Що? Ти слухаєш про хурмана?»[48]) — і в сльозах спробувала награти на піаніно та наспівати якусь дуже стару пісню, з якої хлопці з «Агати Крісті» взяли перший рядок. У бабусі небагато що, крім їжі, викликало пожвавлення — вона пережила Голодомор і потім, коли захворіла на деменцію, це стало для неї нав’язливою ідеєю. Аж тут сіла і заграла — а я й не знала, що вона вміє. Ми насправді багато про неї не знали. Одного разу рано-вранці, коли тато був на роботі, а мама на дачі, я побачила, як майже вісімдесятирічна бабуся курить на кухні татові цигарки, поставивши ногу на табуретку і високо закидаючи голову на затяжках. Але це інша історія. Чи, може, та сама — про речі, які при деменції повертають мозок у стан «як було».
48
Ідеться про популярну російську пісню, яку виконували як романс ще «за царя». Бабуся її чула, ймовірно, у виконанні Сергія Лемешева. В основі пісні — російський переклад польського вірша «Листоноша», що його написано за реальними подіями. Словом, пісня стара, трагічна й широко відома.