9.1. Менопауза. «Не ужас-ужас-ужас!..»
Нещодавно компанія НВО оголосила про повернення серіалу «Секс і місто». Хто не знав чи забув, наприкінці 1990-х та на початку 2000-х це був дуже популярний фільм про чотирьох подруг, які живуть на Мангеттені, працюють в креативних індустріях, будують своє життя й інколи стосунки. У продовженні серіалу героїням буде 50–60 років, а акторкам іще більше, що страшенно обурило українську публіку. На думку високоморальних громадян, у такому віці треба давно думати про онуків і родину, а не про побачення. А ще актриси вже «старі й страшні». Щоб я така «страшна» була в 65!.. Дякую, панове з НВО, за те, що порушили важливу тему!
Менопауза — це коли місячних немає понад 12 місяців, бо в яєчниках закінчилися фолікули та припинилися овуляції чи яєчники хірургічно видалили. Потім настає постменопауза, але називають цей вік переважно все одно менопаузою.
Прикрість менопаузи полягає в тому, що вона довго підкрадається та ускладнює життя, а коли настає, то завжди недоречно — в наш час вона втратила свій первісний еволюційний зміст відмови від розмноження заради допомоги донькам. Знаєте, що спільного в білуги та людини? В обох видів самки мають менопаузу і доглядають за онуками. Є ще три види тварин, які мають менопаузу, і це все китоподібні [194]. Науковці вважають, що в людей з 50 тисяч років тому було приблизно так: життя великою кайдашевою родиною, купа дітей (не всі виживали, але все одно багатенько), і от наші праматері, які самі чомусь припиняли вагітніти десь тоді, коли в старших доньок з’являлися свої діти, суттєво допомагали нащадкам. Жінки, які народжували власних дитинчат і не дуже боронили онуків, могли залишитися і без малих дітей, і з меншою кількістю онуків. Еволюція або смерть, як казав діяч Іван Семесюк.
Природний добір нічого з нас не ліпить і не тисне зумисно — він діє інакше. Еволюційні перегони виграють ті, в кого більше дітей дожили до зрілості та народили онуків — їхні гени існують собі далі. От хочете натякнути дітям про онуків, то кажіть по-модному: «Коли вже я переконаюся, що наші гени добре прилаштовані?». А діти вам: «Мамо, тату, тю! Оплатіть заморозку ембріонів онуків на майбутнє, в якому ми зможемо вашим генам створити найсприятливіше середовище!». Чи: «Мамо, самі наших ембріонів і народіть, як вам так кортить!»[63]. Тут-то підвалини традиційних цінностей і захитаються.
І в часи зуму та лавандового лате, звісно, непогано, коли бабуся допомагає ростити дітей, але в 50–60–70 років, думаю, багатьом сучасним жінкам хочеться як не розмножуватися, то просто кохатися, зосереджуватися на собі, своїй роботі й жити власним життям. Одна моя приятелька — молода красива бабуся ледь за 50 — піклується про себе та свого собаку, а не онучку. Всі задоволені. До того ж домашні тварини — це той самий окситоцин у мозкові, що й від малючат. Еволюцію не підманеш. Хоча й народження дітей у щонайпізнішому віці нині стає поширенішим, доступнішим і обнадійливішим — у ХХІ столітті пізні діти переважно бажані й забезпечені, й тішаться бонусами батьківського та материнського багатого життєвого досвіду. А відсутність дітей вже не дорівнює «краху життя» — аби ви були щасливі [195].
Етнографи кажуть, що років 150 тому і раніше вважалося недоречним кохатися та, отже, народжувати ще дітей, коли вже самі «дід і баба». А онуки тоді були рано. «А тепер усе інакше, інакше, просто, просто, просто навпаки». (Хто знає, той зрозуміє — 2.) Наш виклик — комфортно увійти в менопаузу і при цьому не втратити добрий настрій, міцні кістки, волосся, здорові судини та, бажано, ще й секс. Або гармонійно почуватися з тим, що є, та якісно жити далі [196]. Як?
Стисла відповідь: поставити себе на перше місце у власному житті й діяти відповідно — не ігнорувати біль і дискомфорт, не панікувати через зміни в тілі, вбиваючись заради інших та роботи, знаходити час і силу піти до лікаря й подбати про себе. Я знаю історію про жінку під 50, яка кілька місяців жила з вагінальною кровотечею, внаслідок якої розвинулася загрозлива для життя анемія, бо востаннє була в гінеколога років 20 тому, та й не хотіла йти, сподіваючись, що «якось буде — багато інших справ». Не робіть так! Бо може вже не бути ніяк.
У романі Лариси Денисенко «Нова стара баба» (мрію про серіал за ним!) 50-річна донька головної героїні повертається додому після років закордонної дипломатичної служби й скаржиться матері, що між ніг свербить — мабуть, то яйця ростуть від такої роботи. А матір розуміє, що то менопауза, в самої таке було, і завважує, що донька покруглішала в талії. Більшість жінок починають відчувати наближення менопаузи після 40-ка, і прощаються з місячними та навіть зі здивуванням зауважують на обличчі прищі чи волосинки ще до 55 років. Добра новина — еволюціоністи чекають, що колись (дуже колись) менопауза наставатиме дедалі пізніше, разом зі збільшенням віку народження першої дитини.
63
Тема допоміжних репродуктивних технологій велика й цікава. Поки є така нагода, скажу, що це цілком нормальна практика — оцінити свій запас яйцеклітин за рівнем антимюллерового гормону та УЗД і відповідно до цього вирішувати. Це нормально — заморозити яйцеклітини на майбутнє чи дозволити виносити своїх ембріонів сурогатній матері, особливо якщо це водночас і бабуся репродуктивного віку. Такі випадки вже є. Або в разі лікування раку опроміненням яєчники краще видалити й заморозити чи тимчасово пересадити собі в інше місце. Варто знати про таку можливість — це ще одна площина нашої пристосованості до життя і шансів стати батьками.