От і маємо, що гроші вирішують багато проблем, але не завжди нам під силу вплинути на прибутки чи витрати, особливо коли йдеться про пенсійний вік. Треба б дати надію і сказати, що робити з таким ризиком, як бідність. «Забрати в багатих і поділити на всіх» — не варіант, нагадаю з профілактичною метою. Соціалізм не працює [12]. Це не моя вигадка, бо ж раптом вас обурить догматичність людини без економічної освіти.
Статків першого десятка українських багатіїв вистачить на виплату по близько 500 доларів на громадянина, а далі — та сама скрута. Наразі єдиним засобом з подолання бідності й нерівності у світі є створення правової держави та сприятливого клімату для бізнесу, а отже — для сплати податків і виплати зарплат. Традиційне на наших теренах збільшення соціальних виплат і субсидій ціною друку грошей під вибори сприятиме хіба інфляції і тому, що люди, які працюють, не бажатимуть у цій країні сплачувати податки й уникатимуть цього завдяки міграції чи виходу «в тінь». Тим часом при владі залишатимуться популісти, а громадяни й далі злидарюватимуть. І житимуть погано, хоча і мало. Все впливає на все. О, як загнула?.. Даруйте, писати цілу книгу про користь рослинного раціону і гантелей, не згадуючи про системні причини наших бід, якось несерйозно [13].
Якщо гроші обмежені, варто тричі подумати, на що їх витрачати. Спостереження за вибором інших у супермаркетах і аптеках наводить на думку, що часто люди взагалі не замислюються, на що витрачати кревно зароблене. В англійській мові є слово pennywise, і це не скнара. Це той, хто кожну копійчину інвестує обґрунтовано. Нам теж так треба навчитися — наприклад, спланувати здоровий раціон, який був би цілком співмірним з бюджетом, чи розібратися з лікуванням, щоб робити це ефективно.
Навіть (чи тим паче) за умов бідності можна спрямувати зусилля на поліпшення якості життя. Я впевнена, що народ, який вигадав компот із патисонів та гриби з баклажанів у 1990-ті[7], може проводити майстер-класи з гнучкості й здатності викручуватися, з мистецтва перетворювати зраду на перемогу. Брак грошей не таке вже й жахіття, якщо інші ресурси працюють на повну. Люди довкола — це ресурс. Спільна праця чи дозвілля — також ресурс. Сон, природа, балкон, город, громада — ресурси, якими не варто гребувати.
Уявила, як когось обурили ці рядки: «Вона закликає нас працювати на городі!.. Нормальна людина скаже, що треба виборсуватися з бідності й долати перешкоди у власній голові, а не сіяти помідори та співати хором!» Та робіть що завгодно, аби тільки віднаходити сили та нейромедіатори для початку демонтажу цих перешкод у голові.
Стрес. Коли нам ставлять прикрий діагноз, це лякає і змушує шукати причину, чому так сталося. Бажано якусь зовнішню, щоб позбутися або відчуття провини за власні дії, які призвели до хвороби, або щоб не усвідомлювати випадковості хвороби, яка взагалі жахає фаталізмом. Зазвичай у цьому разі нам на допомогу приходить стрес. Стрес!.. От що постійно на нас діє, й точно шкодить здоров’ю. І це правда. Та все складніше, ніж лінійний зв’язок непозбувної бентеги буття і лікарняної койки.
Рівень стресу — явище відносне. Для когось публічний виступ не стрес, а виклик чи навіть розвага, а для когось — причина втрати сну й апетиту. Інтенсивність стресу в житті подекуди можна знизити, змінивши ставлення до подій. Вони прикрі, проте, ймовірно, не всі страшні, карколомні та варті тривалого переживання.
З усім тим, досить часто рівень стресу перевищує наші можливості дати собі раду. Так буває, якщо негаразди надто тривалі, ми безсилі щось змінити, проте не полишаємо спроб, або події нас травмують: є загроза життю, ми переживаємо обмеження свободи чи насильство. Інколи стрес стає хронічним, наприклад, коли людина роками доглядає за хворим родичем або бідує й не може змінити ситуації. Усі ці випадки прискорюють годинник старіння, який цокає на нашій ДНК, та відчиняють молекулярні шлюзи з утворення зморщок, тромбів і запалення.
Що це за годинник та шлюзи? Це мітки на наших хромосомах. Наукова назва — епігенетичні зміни, які визначають те, чи якийсь ген постійно мовчатиме, чи буде активним та впливатиме на те, що відбувається в клітині. Травматичний і хронічний стреси мають значення для рівня гормонів кортизолу, мелатоніну, пролактину, для якості сну і ще низки речей. У результаті активуються гени, «заточені» на швидке життя і ранню смерть: вони допомагають тут і зараз, проте не «думають» про майбутнє. Як наслідок, у тілі посилюється запалення, гинуть нейрони, шкіра втрачає колаген і стає зморшкуватою. Ми дійсно можемо сильно постаріти за кілька місяців горя.
7
«Компот із патисонів» — книга Ольги Карі про життя в 1990-ті, видавництво «Комора», 2020.