АВА: Все гаразд...
ТЕО: Пригадую, як це було вперше у мене — ніби із вен забрали всю кров...
ВІКТОР: Даруйте, пані та панове, якщо потурбував ваш ольфактивний екстаз, та я зобов’язаний повернути вас до жорстокої та банальної дійсності!
ТЕО: У чому справа?!
ВІКТОР: Картонні коробки.
ТЕО: Дякую, бачу. І що?
ВІКТОР: І що?! Гадаю, людина не винайшла нічого кращого за старі добрі картонні коробки, до яких так зручно складати книжки!
ТЕО: Що ти хочеш сказати? Хочеш забрати кілька книжок? Уперед, не гай часу!
ВІКТОР: Оце вже ні! Не вгадав, любий татку. Справді, деякі книжки могли б мене зацікавити — щонайменше ті, котрі можна прочитати нашвидкуруч (якщо, звісно, ти розумієш, про що я). Однак мова зараз не про це.
ТЕО: Що ж, тоді давай, випльовуй отруту!
ВІКТОР: Звісно, можна обійтись і без коробок, але це забере надто багато часу.
ТЕО: Про що ти?
ВІКТОР: Про переїзд.
ТЕО: Переїзд?! Який переїзд?
ВІКТОР: Ти мені не повіриш, звичайно, о батьку серця мого, однак сьогодні я зробив дещо корисне. Так-так, вельми корисне... Сам здивований, чесно кажучи. Я перебрав твою пошту.
ТЕО: Що?!
ВІКТОР: Завданнячко не з легких, еге ж! Назбиралося принаймні із сотню листів. І всі нерозпечатані. Ти ціле життя згайнував на гортання сторінок у книжках, та щодо власної пошти...
ТЕО: Мене не цікавить ніщо, що походить із зовнішнього світу.
ВІКТОР: Знаєш, у цьому я майже з тобою згоден. Чесно кажучи, цікавого в тій купі було мало. Окрім оцього листа. Рекомендованого, до слова. Однак, щоби натрапити на нього, слід було повідкривати решту!
ТЕО: Продовжуй!
ВІКТОР: Краще попередити тебе одразу: лист писано не високим стилем.
ТЕО: Досить! До справи!
ВІКТОР: Це щось середнє між звісткою про смерть та оголошенням про звільнення. Написано дуже ввічливо, без помилок, — а надіслано півроку тому. Якщо бути точнішим — п’ять місяців і три тижні тому.
ТЕО: Віддай!
ВІКТОР: Автор не дуже схильний до метафор, він одразу переходить до основного: «З болем повідомляю вас, що 15 лютого цього року згас мій батько. Тому я вирішив повідомити вас про те, що продаю будинок на узбережжі. І буду вам дуже вдячний, якщо ви звільните цю місцину впродовж шести місяців. З повагою...» Підписано Едмоном Фальком.
ТЕО: Цього не може бути...
ВІКТОР: Та це ще не все! Є й отаке. Цей лист свіжіший. З архітектурного бюро. Просять подивитися на місцину. Ану вгадай, що вони хочуть тут звести? А втім, можливо, це тільки проект, хто їх знає. Ти що, язика проковтнув? Водолікарню! Атож, мосьпане. Виявляється, місцеві грязі вельми корисні для шкіри. Ви чули таке? Уяви: голі пани та панянки брьохаються у багні, а потім їх масують струменями крижаної води! Хтозна — може, тут і зала для читання буде. Якщо не забаришся і подаси заявку, то можеш потрапити до числа тих щасливців! Та ні, я жартую. Словом, треба поквапитися, бо маємо лише тиждень на переїзд. Добре, що в нас усе ще є ви, моя люба Аво!