АВА: Тео, я ж вам кажу: вже майже третя! Тео, з вами усе гаразд? Та що це з ним?! У що він грає?!
ВІКТОР: Він уже не з нами.
АВА: Себто — не з нами?! Що це означає?
ВІКТОР: Що він втратив контакт.
АВА: А не могли б ви час від часу висловлюватися зрозуміліше, без шарад?
ВІКТОР: Погляньте! (Стає перед Тео, який ніби не помічає його.) Ну як ти, наволоче?
АВА: Але ж...
ВІКТОР: Куди подів тіло, га? Ану зізнавайся, жабо!
АВА: Та що ви робите?!
ВІКТОР: Ну ж бо, — скажіть йому щось. Він однаково вас не почує. І не побачить, до речі, теж. Принаймні не зараз.
АВА: Це через те, що ви вдарили його по голові?
ВІКТОР: Якщо хочете.
АВА: Тео...
ВІКТОР: Та не соромтеся, вихлюпніть усе, що хочете. Скажіть, що кохаєте його, що відчуваєте нездоланну пристрасть! Ось побачите — на нього це справить враження не більше, ніж якби муха насрала на одну із книжок! (Тео виходить.)
АВА: Куди він?
ВІКТОР: Не уявляю.
АВА: Знаєте, мені так важко скласти все це докупи...
ВІКТОР: А ви не переймайтесь так, це цілком нормально. Я спочатку теж помилявся. Спершу важко повірити. Довгенько ж я намагався поставити вас на правильний шлях — а втім, що ж, ми не відповідаємо за свої репліки.
АВА: Геть нічого не розумію з того, що ви кажете...
ВІКТОР: Кажу ж вам — це цілком нормально. Гадаю, тепер просто слід обережненько зазирнути у книжку під склом. Це вас налякає, однак ви мусите це зробити. Мені заздалегідь вас шкода.
АВА: Що це за ідіотські вигадки?!
ВІКТОР: Я вас попереджав.
АВА: Та зрештою, після всього цього... (Відчиняє вітрину, дбайливо бере книгу, кладе її на одну з коробок і починає читати уголос.) «Ава відчиняє вітрину, дбайливо бере книгу, кладе її на одну з коробок і починає читати уголос». Що це таке?!
ВІКТОР: Дидаскалія.
АВА: Прошу?
ВІКТОР: Дидаскалія. Себто ремарка. Вказівка автора стосовно дій персонажа.
АВА: Ви на що натякаєте?!
ВІКТОР: Ні на що.
АВА (знову читає): «АВА: Ви на що натякаєте?!
ВІКТОР: Ні на що. Вона знову читає...»
ВІКТОР: Захопливо, правда ж?
АВА (закриває книжку): Ні, ви не переконаєте мене в тому, що я звихнулася!
ВІКТОР: А я і не маю такого наміру.
АВА: Що ми тут робимо?
ВІКТОР: Це питання, на яке хотіли б знайти відповідь чимало людей.
АВА: Ні, серйозно.
ВІКТОР: Щодо вас, то вам краще самій відповісти на це запитання. А щодо мене... Скажімо так: я підтримую страхітливе видіння власного батька. Як я вам у ролі докору сумління?
АВА: Докору... сумління?
ВІКТОР: Пригадуєте? Оту пожежу? Я ж вам про неї розповідав! Однак одну маленьку дрібничку забув сказати. Ніколи не здогадаєтесь, як саме я вчинив підпал. Ну? Що, навіть не спробуєте? Ну гаразд, зрозуміло. Сам скажу. Поганий хлопчисько Віктор облився бензином із голови до п’ят і видовищно клацнув запальничкою! Тоді він перетворився на живий смолоскип і кинувся на перший-ліпший стос книжок! Більшість книжок вдалося врятувати, однак Віктор полетів на небо. До янголів. Звісно, до провинних.
АВА: Зовсім не смішно!
ВІКТОР: Хіба у вашій колекції не знайдеться кілька самогубців?
АВА: Замовкніть!..
ВІКТОР: Слухайте, я зараз вас заспокою. Мені цілком зрозумілий отой милий проблиск недовіри в кутику вашого лівого ока. Певно, я поводився б так само. Стільки відкриттів на одній-єдиній сторінці — це спантеличить будь-кого. Мені й самому знадобився певний час, аби збагнути, що відбувається. Цей негідник Тео — він же не просто підштовхнув мене до самоспалення, ні! Він дозволив собі запхнути мене до своєї клятої книжки! Не знаю, як це йому вдалося, однак ви мусите це прийняти, Аво: ми — складники книжки. Цієї книжки. І єдиний її читач — це мій батько. Ми — його страхи, нічні жахіття, фантазії...
АВА: Говоріть про себе. У мене немає бажання бути чиїмось фантазмом!
ВІКТОР: Прошу, зосередьтесь на єдино важливому питанні: чому ви опинились тут?
АВА: Куди ви?
ВІКТОР: Нікуди. Але ж там написано, що я виходжу. Залишаю сцену. Що ж я маю робити, по-вашому?
АВА: Негайно припиніть цю гру, Вікторе! Це ж просто абсурд!
ВІКТОР: Почитайте книжку.
АВА: Вікторе! (Розгортає книжку і знову занурюється у читання.) «Ава залишається сама. Вона розгортає книжку і знову занурюється у читання. Господи! — думає вона, — так і справді схибнутися можна!»
7.
ТЕО: Хіба я не ясно висловився?! Хіба не забороняв вам відчиняти вітрину?! Ви не виправдали моєї довіри! Аво, я до вас звертаюсь!