Дарвін
Дійові особи
412
413
САЛЛІ
СЬЮЗЕН
ЛЮСІ
ЕНТОНІ
СТІВЕН
1.
412: Тобто як — не було початку?!
413: А я не казав, що його не було! Я лише стверджував, що не для всіх думка про початок була очевидною.
412: Ви мене лякаєте, вам це відомо?
413: Вічне перетікання різних видів порожнечі. Є вакуум, заповнений атомами, — з них складаються зірки чи, скажімо, мавпи! — а є вакуум справді порожній. Додам, що порожнеча ніколи не буває порожньою. Ви стежите, не загубились?
412: Зізнаюся: не загубитися складно.
413: Що ж, дивіться... Ми є?
412: Ну... звісно...
413: Але нас з таким самим успіхом могло б не бути!
412: Та що ви кажете...
413: А отже, ми лише альтернатива небуттю.
412: Згоден, але ваші слова не заспокоюють.
413: Ясна річ! Ви запитаєте, певно, чому замість нічого існує щось.
412: Ну...
413: І головне запитання: чи справді був «намір»? А може, ми лише результат коливання? Чи усвідомлював Усесвіт, що одного дня хтось замислюватиметься над цими питаннями, як-от ми з вами?
412: Скажу по правді — це понад моє розуміння!
413: Авжеж! Бо інакше наші думки були б рівноважні, і ми максимально наблизилися б до небуття. Життя ж виникає з вічного протиріччя двох протилежних сил. Візьміть, до прикладу, двох клоунів. Якщо вони схожі, то ми нудьгуємо, а не сміємося — адже саме несхожість породжує сміх!
412: Та ви й сам не дуже кумедний!
413: Вам відомо, чому канапка завжди падає маслом униз?
412: Ні.
413: Рабин відповів би на це: «Бо ви намастили не з того боку!».
412 (помовчавши трохи): Ви що, єврей?
413: Насправді ваше запитання має звучати так: «Чи атоми й порожнеча, з яких я складаюсь — єврейські?». Чи можуть бути атоми єврейськими або не єврейськими? Кумедне запитання, вам не здається?
2.
САЛЛІ: Який єзуїт! Лишень подумай! Замість чемно сказати: «Мадам, я не встиг» чи вигадати будь-яку іншу неправдоподібну причину, цей шибеник глянув мені у вічі і заявив: «Теорії вашого містера Дарвіна — цілковита дурня! Вам кортить походити від мавпи? Це ваша особиста справа! Мене це не обходить». Ти чув таке, га?! Отак звичайнісінькі лінощі прикривають ідеологією!
ЕНТОНІ: І що ти зробила?
САЛЛІ: Уліпила йому нуль! І попросила вийти із класу. А цей поганець з виглядом тріумфатора ішов поміж парт і дивився на мене, мовби на чорта! Не варто й казати, що тепер це обговорює весь коледж!
ЕНТОНІ: Не переймайся, буря стихне...
САЛЛІ: Я не була б така впевнена. Я відчула в цьому випадку щось тривожне...
ЕНТОНІ: Що саме?
САЛЛІ: Не знаю... Малий поводився так упевнено. Ніби... ніби готував цю вихватку заздалегідь...
ЕНТОНІ: Та ну! Ти справді в це віриш?
САЛЛІ: Хтозна... Котра година?
ЕНТОНІ (усміхається): Вісімнадцята вісімнадцять!
САЛЛІ: Ого... Дзеркальний час! Треба збиратися!
3.
413: Коли мене запитують, скільки мені років, то я з дуже серйозним виглядом відповідаю: «Чотирнадцять мільярдів років!». Звісно, я додаю «близько» — «близько чотирнадцяти мільярдів років». Інакше-бо мене прийматимуть за чванька.
412: Ясна річ.
413: Чотирнадцять мільярдів років... звісно, якщо зійтися на тому, що початок все ж був... бо інакше доведеться мати справу з вічністю...
412: Вічність — яка нудьга! Нудніша за смерть...
413: Поставте гостро заточеним олівцем крапку на чистому аркуші. Олівець має бути дуже гострим! Крапка має бути звичайною, ні, звичайнісінькою! Бездоганною крапкою, якщо так можна сказати... Хочете вірте, хочете — ні, але чотирнадцять мільярдів років тому весь Усесвіт вміщався в цю крапку. Близькість у такому тісному просторі шокувала! Енергія порожнечі перебувала в рівновазі, аж раптом... хрясь! Коливання! Виникло щось і розповзлося...