412: «Хрясь», кажете? Чи не його дехто зве Богом?
413: А ви тямущий!
Саллі заходить і цілує 413-го в чоло.
САЛЛІ: До завтра, татку! Я тебе дуже люблю.
Саллі виходить.
413: Ну, що таке?
412: Вона назвала вас татом...
413: Авжеж... є в нас кілька спільних генів...
412: Де ми перебуваємо?
413: Запитання в яблучко!
412 (роззирається): Не можу второпати... Здаюся!
413: Марна справа. Тут нікому здаватися. Навіть тварини тут заборонені. (Трохи помовчавши.) Гадаю, час нам представитися. Я — номер 413. Ви — номер 412.
412: Даруйте?!
413: Авжеж, знаю, спершу це спантеличує. Я вже два місяці... спочиваю... відпочиваю... лежу... живу в цій палаті. А ви лише того тижня прибули. Утім мені ви подобаєтеся. Від попереднього номера 412 мене нудило.
412: Ви сказали — в палаті? Чому?!
413: Хочете добру пораду? Припиніть думати так, як думали дотепер.
412: Дотепер? До чого саме?
413: Ну, щодо мене, то я сказав би — до того, як я звалився зі сходів.
412 (по паузі): То ми... мертві?
413: Овва, які гучні заяви! Звісно ж ні! Якби ми були мертві, то не займали би койки номер 412 і 413, а моя донька не цілувала б мене в чоло зі словами «До завтра, татку!». До речі, вас досі ніхто не навідав. У вас немає сім’ї? Як щодо друзів?
412: Ви кепкуєте з мене?
413: Точно те саме я сказав попередньому номерові 412. Він лежав тут довгенько, а потім — хрясь!
412: Та годі вже хряскати! Це дуже дратує! Ваше «хрясь» — узагалі ні про що!
413: Розумію, чути це неприємно. Украй неприємно збагнути, що немає жодної різниці між овочем і твоїм тілом.
412: Але ж ми розмовляємо?! Я ж чую ваші слова! Навіть якщо вони гидкі — я чув усе, що ви сказали. Не думаю, що капуста може похвалитися добрим слухом!
413: На вашому місці я ставився б до капусти чемніше. Зрештою, ми маємо спільних предків.
412: Господи, а й справді... тепер я вас бачу ліпше...
413: О, до вас повернулося почуття гумору! Вітаю, це добрий знак!
412 (трохи помовчавши): Я не пам’ятаю жодних падінь чи інших пригод...
413: І це природно! Я пролежав тут місяць, поки згадав.
412: Місяць?!
413: Відчуття часу тут дуже відносне. Даруйте, здається, до мене знову прийшли...
ЛЮСІ: Хеллоу, татуню!
412: Ще одна?! У вас що, інкубатор?
413: Доньок у мене три, але ви, гадаю, побачите лише двох.
412: Чому?
413: Бо третя спустила мене зі сходів.
412: Як?!
413: Я пожартував. А ви довірливий... Третя мешкає на західному узбережжі. Стосунки в нас, як це сказати б... прохолодні.
ЛЮСІ: Ось послухай, це твій улюблений фрагмент.
Вона одягає батькові навушники.
413: Дуже зворушливо, правда? (Наспівує.) Мама завжди це співала. У моїх спогадах лунає її божественний голос. Гадаю, насправді це лунало не краще, ніж стара каструля, і все ж це був голос матері... (Пауза.) Ще коли ми брьохаємось у материнських водах, чуємо всі звуки. Дослухаємося до плину крові в судинах, до серцебиття, до шуму в кишках, до голосу, що заколисує нас...
Наспівує далі.
412: Даруйте, та я все ж наполягаю: це місце не схоже на лікарню.
413: І знову ви чіпляєтеся за свою раціональність! Зробімо інакше. Уявіть, що ви в чужому місті. Скажімо, у Венеції. Точно, у Венеції! Звісно, з позиції логіки вам потрібний план міста. Та якщо ви гулятимете згідно плану, то ніколи по-справжньому не відкриєте для себе Венецію. Її можна пізнати, лише загубившись. Це правило діє всюди. Саме тому, любий пане, я особисто віддаю перевагу хаосові над Богом. Хаос — це безліч можливостей, адже в ньому панує невизначеність. Я відкрив для себе найпрекрасніші місцини у світі саме тому, що їх не шукав!
412: Ваша донька вродлива. Хоч і неговірка.
413: Я їй цим не дорікаю... Адже я й сам ніколи не був балакуном.
412: Справді? А так і не скажеш.
413: Тут все інакше.
412: Не знаю, чи плакати мені, чи радіти...
4.
ЕНТОНІ: Вісімнадцята година вісімнадцять хвилин... Неймовірно... Це вже втретє за тиждень! Зирну на годинник — і на тобі, вісімнадцята вісімнадцять!
412: Де ми?
413: У мене вдома.
412: У вас?!
413: Чарочку не пропоную. Моє тіло не в змозі прислужувати.
ЛЮСІ: У мене затримка.
ЕНТОНІ: Що?!
ЛЮСІ: Затримка. Уже декілька днів. (Пауза.) Агов! Є хто живий?
ЕНТОНІ: Провокуй мене в інший спосіб.
ЛЮСІ: Я ж не сказала, що вагітна. Я сказала, що в мене затримка.
ЕНТОНІ: Слухай... не треба сварок, будь ласка.
ЛЮСІ: Тоні, я не сварюся.