Робить рух до виходу.
ЕНТОНІ: Саллі!
САЛЛІ: Так?..
ЕНТОНІ: Я шкодую, що так розчарував тебе...
Пауза. Саллі виходить.
10.
ЛЮСІ (до батька): Раніше траплялося, я розмовляла з Богом. У вбиральні, на вулиці — всюди. Просила в нього всяке... Наприклад, отримати сяку-таку оцінку за якийсь предмет. Господь виявився поганим ділком. Я нечасто отримувала хороші оцінки. І все одно продовжувала з ним говорити. Навіть його мовчання мене втішало. Воно не мало нічого спільного з твоїм мовчанням. О, це було так страшно! Ти відкладав мій щоденник — і цілу вічність ані словом до мене не звертався! Ліпше дав би кілька ляпасів... Але ж ні, жодного... (Пауза.) Ти навіть не уявляєш, тату, як мені потрібна твоя порада. Хоч би словечко!
412: Добре, що я не на вашому місці. Чого варті всі ваші теорії про Всесвіт порівняно з нещасною дівчиною, яка молить вас про пораду? Що ж, принаймні, ваші гени задоволені. Бо, здається, справа в дитині.
413: Цитьте! Лишень погляньте!
412: А це що за одна?
413: Сьюзан.
412: Та, що вас зі сходів спустила?
413: Слухайте, я починаю шкодувати за попереднім 412-м!
412: А я з нетерпінням чекаю на наступного 413-го! Годі з мене ваших пихатих промов, містере Всезнайко!
413: Цікаво, що вона тут забула?
СЬЮЗАН: Тоні! (Ентоні, який куняє у кріслі, підхоплюється.) О, даруй...
ЕНТОНІ: Це ти?! Нічого собі! (Протирає очі.) Котра година?
СЬЮЗАН: Майже восьма вечора. Усе гаразд?
ЕНТОНІ: Я бачив дивний сон... Твій батько був з одним типом... знаєш, бувають такі, що все знають... Гадаю, це був його сусід по палаті... і вони розмовляли. Як звичайні люди. І Люсі була там, але вона їх чомусь не чула... Словом, цілковита дурня! Добре, що ти так швидко прилетіла!
СЬЮЗАН: Мені пощастило. У літаку було одне вільне місце. А Саллі де?
ЕНТОНІ: Гадаю, у спальні... Як ти увійшла?
СЬЮЗАН: Двері були відчинені.
Ентоні підводиться з настороженим виглядом. Він виходить.
412: Отже, я схожий на хвалька?!
413: Він не хотів образити...
412: Наступного разу візьму дорожчий страховий поліс! Аби поклали до окремої палати!
ЕНТОНІ: Її немає...
СЬЮЗАН: Може, по закупи вийшла... Чому ти так налякався? Що тут взагалі відбувається?!
ЕНТОНІ: І це запитуєш ти!
СЬЮЗАН (з усмішкою): Що ж... Щодо нашої справи, то я знайшла дещо цікаве... Поговоримо зараз чи почекаємо на Саллі?
ЕНТОНІ: Може, спершу облаштуєшся?
СЬЮЗАН: Я поселилась у готелі.
ЕНТОНІ: Он як? Гаразд, тоді говори...
СЬЮЗАН: Я продивилася кілька давніших справ. Першу датовано 1925 роком. Так званий «Суд над мавпою». У штаті Теннессі вчителя засудили до штрафу в 100 доларів за порушення тамтешнього закону, що забороняв викладати будь-яку теорію, яка заперечувала б біблійну версію творіння.
ЕНТОНІ: Вау! Закон діє досі?
СЬЮЗАН: Ні, його скасували 1967 року.
ЕНТОНІ: 1967 року?! Неймовірно!
СЬЮЗАН: А ось тобі кумедна історія: в Оксфорді 1859 року один професор, обурений припущенням Дарвіна, поцікавився в нього: «А ви сам від мавпи походите по лінії дідуся чи бабусі?». Дарвін спокійно відповів, що ліпше мати за предка мавпу, аніж невігласа. (Вони сміються.) 1968 року, а потім 1987-го ортодокси програли два процеси. Вищий суд вирішив, що заборона викладати теорію еволюції суперечить Конституції, де записано, що церква відокремлена від держави. Однак відтоді ситуація змінилася... Джорджа Буша обрали вдруге. І якщо Саллі подасть позов, то за теперішніх політичних умов я не впевнена, що вона виграє. Навіть якщо виграє... це обійдеться дуже недешево...
ЕНТОНІ: Ти прилетіла із Сан-Дієго, щоб повідомити мені це?
СЬЮЗАН: Я не маю права представляти в суді когось зі своїх рідних. Так каже закон. Однак я можу бути асистенткою адвоката, якого ми знайдемо.
Заходить Саллі.
САЛЛІ: Даремно ти прилетіла, Сьюзан. Я не подаватиму позов.
ЕНТОНІ: Зажди...