САЛЛІ: Я смиренно приєднаюся до стада. Мило з твого боку спробувати допомогти.
ЕНТОНІ: А може, все ж обговоримо це?
САЛЛІ: Обговоримо що? Я втомилася, сил боротися не маю. Це все.
СЬЮЗАН: Саллі, вони цього й хочуть.
САЛЛІ: А чого хочеш ти? Коли ти була потрібна, тебе ніколи не було поруч. Ніколи! Жодного разу! Аж раптом являєшся, уся така сильна і добра, велика Сьюзан — ти думаєш, що я зустріну тебе обіймами?
ЕНТОНІ: Це я попросив її прилетіти.
САЛЛІ: О, яка чудова думка, Тоні! Спасибі тобі!
ЕНТОНІ: Авжеж, думка чудова! Що ж... Варто містерові Тоні зробити хоч щось — це завжди казна-що! Аякже, він лишень на казна-що й здатен... Знаєш, Саллі, ти вже дістала! Чуєш? Дістала!
САЛЛІ: Браво, Сьюзан! Щойно прилетіла — і відразу сварка. Як у добрі старі часи...
СЬЮЗАН: Піду до готелю. Якщо буду потрібна...
САЛЛІ: Ні, так просто тепер не втечеш! Це надто просто. Надто часто ти це робила.
СЬЮЗАН: То тепер я твоя заручниця?
САЛЛІ: Бачу, сестричка вміє патякати!
СЬЮЗАН: Не хвилюйся, Саллі, ти найкраща. Завжди будеш найкращою. Ніхто не зазіхає на твій титул.
Робить крок до виходу.
САЛЛІ: Будь ласка, не йди! Залишся, будь ласка... (Зіщулюється на кріслі.) Я вже не знаю, на якому я світі...
ЕНТОНІ: Тоді дозволь нам взяти справу в свої руки. Хоч раз!
САЛЛІ: Я так хочу, щоб тато повернувся!
Пауза.
СЬЮЗАН: Саллі, він обов’язково повернеться, я тобі обіцяю.
САЛЛІ: Хочу спати... Заснути і не прокидатися...
ЕНТОНІ: Може, по чарці? Знаєте бар «Едем»? Зіграймо партію в боулінг?
САЛЛІ: Ходіть... без мене...
ЕНТОНІ: Оце вже ні! Ти ідеш з нами! Це не обговорюється! Я не дозволю купці дешевих ортодоксів зіпсувати нам життя! Уперед! На нас чекають бар і боулінг!
Вони виходять.
413: Боюся, людство ніколи не подолає стадію дитинства. Кожен потребує татка. Мій тато пережив концентраційний табір. Ніколи про це не розповідав. Як убити в собі свого батька, не уподібнюючись негідникам, які знущалися з нього?! Усі мої молоді роки минули під знаком цієї дилеми. Марна справа. Від відчуття провини не втекти. Згодом я відкрив для себе Дарвіна, і — хай там що думає більшість — його картина світу принесла мені втіху. Жодних похибок, жодного сенсу. Жодного покарання, жодної винагороди. І ніякого тобі всемогутнього Творця. Самота і свобода. Життя, народжене з випадку — і розповсюджене без меж. Я пірнув у біологію, мов у живильне джерело. Яка насолода! Коли ж нарешті вийшов на сушу, то зауважив, що в мене троє доньок і я не помітив, як вони виросли. Одна з них підійшла, усміхаючись. А дві інші ходили насуплені, я ж дару вмовляння не маю. Дружина зіграла зі мною злий жарт — померла. Від довгої і тяжкої хвороби — так кажуть, здається? До мене зайшла Сьюзан і заявила: «Кому потрібні всі ці роки усамітнення в лабораторії, якщо ти не зміг врятувати маму?». Страшенно несправедливі слова — і все ж з відповіддю я не знайшовся. Я ніби успадкував мовчазність батька...
11.
СТІВЕН: Прийшов, щойно дізнався! Насправді я не маю права вам це повідомляти, але мені так кортіло...
ЕНТОНІ: Ви знайомі зі Сьюзан?
СТІВЕН: Ні... начебто ні...
ЕНТОНІ: Старша сестра Саллі.
СТІВЕН: Приємно познайомитись.
СЬЮЗАН: Навзаєм.
СТІВЕН: Ентоні, ваш проект зацікавив усіх членів комісії! Скажу вам так: вони підтримають ваше дослідження!
ЕНТОНІ: Чудово!
СТІВЕН: Звісно, не варто загадувати наперед, але думаю, сума гранту буде не меншою за вісімдесят тисяч доларів!
ЕНТОНІ: Вісімдесят тисяч! Неймовірно! Стівене, ви добра фея! А я думав, що після нашої суперечки ви тримаєте на нас серце...
СТІВЕН: Вихід рано чи пізно з’являється завжди. Хіба не так? Саллі не подала позов, а ви отримали фінансування! Що ж, маю поспішати. За чверть години в мене урок.
СЬЮЗАН: Звідки вам відомо, що Саллі не подаватиме позов?
СТІВЕН: Я так зрозумів... Певно, вона колезі сказала... А він хвилювався... Бо вона вкрай виснажена...
ЕНТОНІ: Не турбуйтеся, тепер їй значно ліпше.
СТІВЕН: О, я дуже радий!
ЕНТОНІ: Стівене, хочу бути з вами чесним. Саллі не відмовилася від позову проти педради. І ми повністю підтримуємо її в цьому рішенні.
СТІВЕН: Ви це... серйозно?
ЕНТОНІ: Цілком серйозно.
СТІВЕН: Це... як би правильно сказати... не дуже приємна новина...
ЕНТОНІ: Неприємна для кого?
СТІВЕН: Для всіх. І для вас також.
ЕНТОНІ: Не розумію. Поясніть.
СТІВЕН: Фундація імені Темплтона бере активну участь у завзятій дискусії між наукою і релігією. До речі, саме тому вони без вагань вирішили фінансувати вас. О, скільки розмов було про ваше «всесвітнє психічне поле»!