ЕНТОНІ: Але в моїй теорії і не пахне релігією!
СТІВЕН: Це не має значення! Вони люди дуже відкриті. До речі, серед них чимало науковців. І все ж, на мою думку, питання вельми делікатне. Адже вас пов’яжуть із процесом у злощасній справі. Хоча, чесно кажучи, це лише буря у склянці води!
ЕНТОНІ: Перепрошую: ви хочете сказати, що мені можуть через це відмовити у фінансуванні?
СТІВЕН: Що ж... справді, можна дивитись і під таким кутом. Овва! Та я ледь не забув! Приніс вам журнал із фундації. Тільки погляньте — участь у заходах беруть лауреати Нобелівської премії! Що далі, то більше науковців погоджуються з думкою, що наука і релігія сумісні! Після століть бійок настав нарешті час діалогу. Що тут поганого? З огляду матеріалістів ми — лише клаптик моху на поверхні планети, загубленої у Всесвіті. Вам таке визначення до смаку? Мені — точно ні. Гадаю, як і більшості людей. Ми конче потребуємо радіснішої картини. Лише погляньте на світ, що постав після Дарвіна та його прибічників! Матеріалісти замінили творця на прибуток — адже слід виживати! І хай переможе найліпший! А де мораль?! Зрештою, хіба Гітлер, знищуючи євреїв, у свій спосіб не робив внесок у природний відбір, про який нам розводиться вельмишановний містер Дарвін? Зараз нас понад шість мільярдів. Це забагато! Отже, треба когось прибрати з цієї планетарної шахівниці! Невже ваша кохана Саллі захищає саме такий світовий лад?
ЕНТОНІ: Стіве, ви скидаєте все до купи. З позиції моралі Природа — невблаганна стихія. На жаль, це правда. Та Дарвін тут ні до чого. Самка богомола смакує мозком свого самця ще під час злягання. Здається, це підвищує його сексуальну силу. І таких прикладів я можу навести сотні. Хіба це не жорстокість у чистому вигляді? Важко уявити творця, що замислив би подібні деталі. Але ж це факт! А у нас, людей, є вибір. Ми насправді ніколи не втечемо від своєї природи, та все ж можемо спробувати знайти інші шляхи, скажімо... співчуття, повагу до іншого і, зокрема, слабшого... Заслуга Дарвіна лише в тому, що він допоміг нам зрозуміти: ми аж ніяк не вінець творіння! Якби я був усемогутнім і мав у своєму розпорядженні мільйони років на досліди, у результати яких мала б постати людина — невже я мав би чим похвалитися нині? Ви з цим не згодні?
СТІВЕН: Тоні, я не збираюся з вами сперечатися. Просто подумайте про наслідки для вашої родини цього нікому не потрібного процесу. Не кваптеся. Зважте всі «за» і «проти». Будь ласка, наглядайте за крихіткою Люсі. Чутки про неї ходять... не дуже приємні. Хай щастить!
Він виходить.
СЬЮЗАН: Що він хотів цим сказати?
ЕНТОНІ: Ти ж знаєш Люсі. Вона схильна до провокацій. (Пауза.) Люсі танцює в одному барі.
СЬЮЗАН: Для нашої справи це дуже погано. Протилежна сторона обов’язково це використає.
ЕНТОНІ: Це ще не все.
СЬЮЗАН: А що таке?
ЕНТОНІ: Ні... нічого...
СЬЮЗАН: Ентоні!
ЕНТОНІ: Вона при надії.
СЬЮЗАН: Як?! При надії?! Хто батько? (Пауза.) Тоні, хто батько дитини?
ЕНТОНІ: Я... я не в курсі. Спитай ліпше в неї...
СЬЮЗАН: Бачу, ти так і не навчився брехати!
Пауза.
ЕНТОНІ: За її словами, дитина від мене.
СЬЮЗАН: Що?! (Пауза.) Тоні, можеш назвати мене божевільною, але, будь ласка, скажи мені, що це не так!
ЕНТОНІ: Вона готувалася до прослуховування. Попросила подавати їй репліки. Я не розумію, як це сталося. Ми захопилися грою...
СЬЮЗАН (б’є його): Негідник! Тварюка!
Пауза.
ЕНТОНІ (пошепки): Годі! Розбудиш Саллі.
СЬЮЗАН: Що ж, Ентоні, дякую красно! Цікаво, яку роль ти відвів мені у своїй виставі?! Кого я маю зрадити, за твоїм задумом? Вас із Люсі, якщо заговорю, чи Саллі, якщо промовчу? Кого?!
ЕНТОНІ: Мені дуже шкода, але я більше не міг тримати це у собі... (Пауза.) Часом я думаю, що вона зробила це навмисне і точно знала, чим ми ризикуємо.
СЬЮЗАН: О, скоро я почую, що ти тут узагалі ні до чого! Слухай, вона тебе часом не зґвалтувала?
ЕНТОНІ: По-твоєму, все так просто? Я навіть думав укоротити собі віку... Якби це хоч щось вирішило, давно вже так і зробив би...
СЬЮЗАН: Тоні, мені тебе не шкода.
ЕНТОНІ: Я про це не прошу.
СЬЮЗАН: І що ви збираєтеся робити?
ЕНТОНІ: Мені не вдається з нею поговорити...
СЬЮЗАН: Ти кохаєш її?
ЕНТОНІ: Ти здуріла?! Звісно, що ні!
СЬЮЗАН: А Саллі?
ЕНТОНІ: Що Саллі?
СЬЮЗАН: Її ти ще кохаєш?
ЕНТОНІ: Якби не кохав, то, повір, ситуація не була б такою складною.