СТІВЕН: Хто з нас нетерпимий?! Дві тисячі років тому людина загинула за нас на хресті — а ви, еволюціоністи, відреклися від Нього! Але ж без Господа світ позбавлений сенсу! А якщо смислу немає, то дозволене все! Немає ані правил, ані моралі! Хоча... хіба варто згадувати про мораль при тобі і членах твоєї родини? Саллі, подумай про гнів Божий! Безплідність — це ознака Його незадоволення!
САЛЛІ: Ти розумієш, що ти щойно сказав?! Так ти уявляєш любов до ближнього? Певно, довго ти до цього доходив. Мені гидко навіть чути таке! (Пауза.) Чи каже тобі щось прізвище Доусон? Маргарет Доусон. Нещодавно я бачилася з її донькою. Вона розповіла про жахливі страждання своєї матері, яка належала до вашої євангелістської громади. Її мати померла в муках. Правда, що членам вашої громади заборонено звертатися до лікарень? Бідолашна дуже довго конала в муках від раку. Її ніхто не лікував, адже вона слідувала вашим ідіотським приписам!
СТІВЕН: Це сталося кілька років тому. Все змінилося.
САЛЛІ: Змінилося? Справді? Тож ви не «обрані», тепер ви — просто «улюбленці» Бога? Хіба ви не перераховуєте 10% зарплатні засновникові культу — вельми заможній людині?
СТІВЕН: Усе це чутки, що їх розповсюджують журналісти...
САЛЛІ: Ні, Стіве. Це результат офіційного розслідування після обвинувачень в корупції та розкраданні коштів.
СТІВЕН: Це наклеп! Звичайнісінька заздрість. Диявол — усюди!
САЛЛІ: Хто дозволив Маргарет Доусон померти, ані пальцем не поворухнувши?
СТІВЕН: А хто дозволив своїй милій сестричці витанцьовувати голяка у барі «Вавилон»? Яка влучна назва! Хто дозволив їй віддати себе на поталу вбивцям у білих халатах, які вийняли з неї дар Божий?!
ЛЮСІ: Саллі тут ні до чого. Я вирішувала самостійно. Я доросла людина.
СТІВЕН: Легко грати з життям, коли ні у що не віриш.
ЛЮСІ: Особисто я намагаюся вірити в себе. Запевняю: ця справа не легка.
СТІВЕН: Бог свідок, я намагався зробити все...
ТАТО: Ге... Геть! Іді... ідіть геть, па... пане! Ге... Геть!
Стівен виходить. Саллі обертається до батька.
САЛЛІ: Варто запрошувати Стівена частіше. У його присутності ти робиш успіхи!
ЛЮСІ: Саллі! (Відводить її убік.) Маємо поговорити.
САЛЛІ: Ми вже все одна одній сказали...
ЛЮСІ: Саллі!
САЛЛІ: Що?
ЛЮСІ: Пробач.
САЛЛІ (збирається вийти, та зупиняється і дивиться на Люсі): За кілька днів ти будеш у Нью-Йорку... Сьюзан увечері повертається до Сан-Дієго... Містер Тоні занурений у свої частинки, містер Тоні щасливий... А я? Я залишаюся тут...
ЛЮСІ: Тільки скажи — і я не поїду до Нью-Йорка. Можеш їхати! Я доглядатиму тата.
САЛЛІ: Авжеж. Доглядатимеш.
Виходить.
ЛЮСІ (сідає біля Тата): Ти щось пам’ятаєш? Тобто... усі ці місяці в лікарні... пам’ятаєш бодай щось?
ТАТО: Н...ні... Я...
ЛЮСІ: Так?
ТАТО: Я... те... лю...
ЛЮСІ: Що ти хочеш сказати?
ТАТО: Я тебе люблю, Лю... Люсі...
ЛЮСІ: Татку, я теж тебе дуже люблю! (Заходить Сьюзан.) Знайшла?
СЬЮЗАН: Шампанського! Ось пляшка! Хочу, щоб мій від’їзд залишив приємний присмак... Саллі! Принеси келихи!
ЛЮСІ: Я сходжу.
СЬЮЗАН (залишається сама з Татом): Як там було... у пісеньці, яку нам співала бабуся? (Наспівує.) Ні, не те! Татку, підспівуй мені! (Заходить Люсі з келихами. За нею — Саллі.) Саллі, ти пригадуєш цю пісню?
САЛЛІ: Забула...
СЬЮЗАН: Але ж ти співала її краще за всіх! (Наспівує, наповнюючи при цьому келихи. Раптом Тато починає співати. Дівчата приєднуються до нього.) Тато! За твоє повернення! І за все добре, що є в нас!
Вони співають. Заходить Ентоні. Усі замовкають і дивляться на нього.
ЕНТОНІ: Про... довжуйте свят... кувати. Мене тут не... має... (Усі знову співають.) Як ви можете! Так, ні... би нічого не ста... лось! У чому ваш секрет, дів... чата? Поділіться? Як вам вда... ється?
СЬЮЗАН: Тоні, ти п’яний!
ЕНТОНІ: О, яке чудове спостереження, Сьюзан! Скажімо... я просто трохи випередив вас. Намагаюсь інтегруватися в родину. Тату, мені дуже шкода. Не хочу псувати вам свято, проте... нині, коли... до вас повернулося мовлення... нам не завадило б піти зворотнім шляхом і трохи помовчати... Саллі, ти можеш мене ненавидіти. Маєш право. Можеш зневажати. Маєш право... Можеш сказати, щоб я пішов, але благаю, не стримуй гнів...
САЛЛІ: Якби ж це так просто було: тобі кажуть «Полюби мене» або «Зненавидь мене», і я люблю або ненавиджу. Авжеж, так було б простіше...