Потім було кілька поколінь посередностей, здатних хіба що копіювати зроблене попередниками, нічого не відкидаючи, але й не додаючи чогось нового. Іноді, тому що мертве більш гладеньке за живе, їхні імітації видавалися приємнішими оку, ніж оригінал. А потім був працівник таланту надзвичайного, який зник таким молодим, що від нього залишилося всього кілька каменів, які засвідчують його геніальність. Навіть якби зруйнувалося усе абатство, вони залишилися б на місці. У нього народився син, у якого не було приязні до висоти, ні любові до каменю. Він став рибалкою і, своєю чергою, помер у розквіті сил, не залишивши по собі сина. Його ж донька, навпаки, з самого дитинства навчилася володіти долотом і молотком. Ми завдячуємо цій сироті деякими найтоншими різьбленнями абатства і зображенням кількох ангелів.
У неї був син, який дожив до ста років і до останнього дня працював. Згорблений і посивілий, він тесав кам’яні скульптури ще довго навіть опісля того, як втратив зір. Пальці ж не сліпнуть. До ченців його ставлення було таким же добропорядним, як і до малих дітей: відсторонене, терпеливе і стомлене. Після нього залишилися повністю круглі колони і цілі зарості тонко вирізьбленого листя.
Його син учився, спостерігаючи за ним, а ще більше, коли дивився на хмари. І якщо він будував із каменю, то лише тому, що не знав, як обробляти шматки неба. Та, якщо казати правду, то він не будував з каменю, він зводив між камінням. Під хрестом з розведеними в боки руками, як рея на фок-щоглі, каміння служило тільки необхідним обрамленням: світло золотавими хвилями заповнювало неф, церкву і корабель водночас.
Непередбачуваність історії й екстравагантні повороти розвитку французької мови привели до того, що сьогодні ми вимовляємо однаково слово, коли хочемо сказати, що в нас є віра, або коли називаємо місцем для мордування, на якому Ісус знайшов свою смерть. Je croix / une croix — я вірю / хрест.
При цьому croire — вірити походить від того ж кореня, що й Coeur — серце (credo від індоєвропейського kred, спорідненого з cor, cordis), тоді як croix — хрест — з тої ж родини слів, що й цирк — cyrque або ж крива — la courbe (crux: circus, curvus). Хрест є шибеницею, та ймовірно, може бути й річчю, яка крутиться, — свастика, природу якої було змінено і спотворено, зображає, як дехто вважає, Сонце у русі. Crois і croix (серце / сонячний кругообіг; центр / периферія; всередині / ззовні) видаються майже протилежностями один до одного, але на язиці перекочуються ті ж самі приголосні і вилітають ті ж голосні. Сьогодні ж, завдяки метонімії, християнська віра, для якої хрест є таким же важливим символом як і Credo — Символ віри, в якому вона знайшла своє найчистіше вираження, часто позначається цим простим словом: croix — хрест. Обидва слова crois/x — віра і хрест — наклалися одне на одне, злили́ся разом, стали чимось єдиним.
Credo — Символ віри — здається, був єдиною молитвою, яку ми мали вивчити напам’ять в коледжі Жезю-Марі, там ми кілька разів на рік брали участь у святкових месах у каплиці, що належала до школи. Хто хотів, міг підвестися і йти до сповіді, я ж залишалася сидіти. Кюре, завжди один і той самий, за сорок, огрядний, з черевцем. Коли він говорив, густа слина збиралася в кутиках його рота, що робило слова Євангелія пастоподібними. Сама ж каплиця була новою, з меблями зі світлого дерева і позбавленою будь-яких таїнств. Старий коледж за кілька років перед тим згорів дотла, і старе каміння, скрипучий паркет і високі вікна ХІХ сторіччя замінили бетонною будівлею, архітектура якої скидалася радше на загальноосвітні школи.
Символ віри — одна з небагатьох речей, можливо і єдина, яку ми повторювали хором, рівним тоном, змішаним стоголоссям. Мої батьки його теж повторювали, років із сорок тому (тоді вони мали робити новенну[1], дев’ять днів підряд читати молитву, щоб заслужити прошення, щоранку у травні відвідувати меси і хтозна що ще), і їхні батьки, перебираючи чотки, читали його перед ними прямо навколо радіоточки. У білій каплиці, яка ще пахла свіжою деревиною, я була повністю відрізана від оцього; ця молитва належала їм, і вони відмовилися від неї, та вона ніколи не була моєю.
Слово fides у римлян визначало концепцію, відмінну від того, що ми називаємо сьогодні foi — віра, і яка не мала нічого спільного з віруванням. Ця концепція ближча до того, що ми сьогодні називаємо сумлінністю; вона мала до діла з чесністю, цілісністю, надійним характером особи, особливо як сторони домовленості чи договору, з вірністю. Це поняття було таким важливим, що Нума Помпілій зробив із fides богиню Фідес, покровительку вірності. Ця Фідес, яка і дала нам поняття віри — foi, не означала факту віри як такої, а лише чесноту, в яку вірили: радше об’єкт, ніж дію. Пишучи це, я зрозуміла, що недалеко відійшла від древніх римлян: я ніколи не вірила в Бога, проте сильно вірю у вірність.
1
Новенна, або дев’ятина — традиційна католицька молитовна практика, що полягає у читанні певних молитов упродовж дев’яти днів.