Вікарій і брат Луї були однаково здивовані. Кому ж у такому абатстві, як це, захочеться нюхати квіти, замість того, щоб вивчати тексти?
— Якщо не заперечуєте, я трохи поспілкуюся з відповідальним за лікарські рослини і за городину, — продовжив брат Адельф.
— За горóд і сад лікарських рослин відповідальний брат Клемент, якщо не помиляюсь, — невпевнено відповів Тібо, він, схоже, боявся, що Адельф, який захотів поспілкуватися з садівником, опиниться перед блазнем, покритим брудом і з морквиною в руці.
Роберт ствердно кивнув.
— Я відведу вас по обіді, якщо ви так хочете, — запропонував вікарій.
— Не обтяжуйте себе, я сам його знайду.
І дійсно, попоївши, він без супроводу подався до саду.
Я збрехав би, якби сказав, що зовсім випадково застав їх за цією розмовою. Насправді мені кортіло довідатися, чим так цікавиться брат Адельф, тож я вирішив теж зустрітися з братом Клементом, якого раніше тільки розглядав нишком. Кілька хвилин я гуляв алеями і вдихав запах квітів і трав. Ці сади справді варті уваги і не завдяки своїм розмірам, досить скромним, що зрозуміло, адже у садівника тільки й було, що невеличкий простір між будовою і скелею, а завдяки розумності їхнього планування. Рослини в ньому ростуть в ідеальному порядку, наче в мініатюрному місті, та коли ним ідеш, то таке враження, що прямуєш маленьким лісом, який з’явився там цілком природно. Не уявляю, як таке можливо, і віриться, що овочі теж мають власну таємницю. Так розмірковуючи, я розташувався в кутку, за духмяним кущем, коли побачив, як наближається гість. З цієї позиції я міг тихенько спостерігати і не бути поміченим.
Стоячи на колінах перед баком, з якого пнулася зелена гичка, брат Клемент займався тим, що викопував світлі, видовжені, трохи довші за долоню, корені, кінці яких щетинилися вусиками. У кошику, що стояв поруч із ним, вже лежало кілька схожих коренів, але тонших. Він здригнувся, коли брат Адельф із ним привітався. Поряд сидів сірий кіт, який підстрибнув і втік.
— То у вас там петрушка? — запитав брат Адельф увічливо, тоном людини, яка знайшла привід, щоб почати розмову.
Брат Клемент опустив руку в кошик, перш ніж відповісти:
— Пастернак, монсеньйоре. Нічого незвичайного. Ми вживаємо його в супі і в пюре. Ченцям подобається, бо він солодкий.
Гість роздивлявся спочатку стебла, що тримав у руці, а потім обличчя брата Клемента. Останній дивися на нього, не кліпаючи.
— Скромний овоч, — висловив нарешті свою думку відвідувач, — та завдяки йому багато селянських родин змогли протриматися холодними зимами.
Клемент кивнув головою і обережно поклав рослини до кошика навиворіт, таким чином, що їхнє листя торкалося коренів тих, які вже в ньому лежали.
— Кажуть, що у вас один із найбагатших садів герцогства, — продовжив Адельф.
— Велика честь для мене.
— Зовсім ні: я бачу тут види, які до цього часу зустрічав лише у книжках. Он там, це ж кардамон, правда? Як ви його дістали?
Так кажучи, він зірвав маленьку зелену капсулу, потер її між пальцями. Поміж гілля розлився запах, якого я до цього ніколи не чув, солодкий, дикий і п’янкий водночас.
— До абатства приходять прочани звідусюди, — пояснив брат Клемет. — Дехто несе в подарунок книжки або реліквії, а хтось зерна чи паростки. Дещо вони отримують від інших подорожніх. Десятки насінин чекали, поки їх посадять у землю, коли мені довірили опікуватися садами. Звісно, я не міг їх визначити до того, як рослина виростала, квітла чи плодоносила. Є й такі, що й опісля цвітіння залишаються загадкою. Та правильно докладати зусиль, щоб вирощувати рослини найпростіші і з приємним смаком, як потаємне знання...
Брат Адельф слухав мовчки. Мені видається, що ті роздуми були заскладними для простого садівника, нібито ще й недоумкуватого. Наче йому прийшла та ж думка, брат Клемент додав:
— У будь-якому разі так каже наш бібліотекар, муж вчений і мудрий.
— І треба мати велику мудрість, щоб уміти не тільки читати, а й писати у великій книзі природи. Давайте пройдемося трішки, якщо ви не проти.
Не чекаючи, брат Адельф зробив кілька кроків, водночас продовжуючи роздуми:
— І, як і книжки, трапляється, що природа бреше чи намагається нас ошукати. Наприклад, є тут у вас рослина, яку називають мандрагора?
— Я ніколи її не бачив.
— Але ви знаєте її, правда ж?
Брат Клемент помовчав хвильку, наче питав себе, яка відповідь підійшла б. Я боявся, щоб вони не відійшли далеко, що завадило б мені слідкувати за подальшим перебігом бесіди, та Адельф майже зразу зупинився і почав розглядати кущ із маленькими квіточками.