У XVII столітті, коли мавристи змінили в Монт-Сент-Мішель бенедиктинців, вони розпорядилися написати на всіх томах бібліотеки знаменитий нині екс-лібріс: Ex monasterio sancti Michaelis in periculo maris. — З монастиря святого Михаїла, відданому на поталу морю, навіть якщо ліпші часи бібліотеки і скрипторію давно минули, і там не копіювали більше трьох-чотирьох книжок на рік.
Під час Революції, коли Гору покинули святі і кортеж архангела, її на короткий час перейменували на Монт-Мішель, а потім на Монт-Лібр, Гору Свободи. Іронія в тому, що абатство в той період перетворилося на в’язницю. Більшість із тих, кого там утримували, не була ні злочинцями у правовому сенсі, ані аристократами, там були священики, звинувачені в тому, що вони без належного запалу схвалювали революційні цінності.
Дивне перетворення клуатру в острог, обидва — місця позбавлення волі, перше — добровільного, друге — примусового. Між цими двома видами утримання різниця така сама, як між коханням і зґвалтуванням. Перше — дар, друге — грабунок.
У 1834 році абатська церква, розчленована, розділена надвоє підлогою посередині своєї висоти, щоб збільшити корисну площу, стала капелюшною майстернею. Два роки по тому у листі до доньки Адель Віктор Гюґо розповідає про відвідини Гори:
У палаці, сповненому брязкоту металу і шерхоту матерії, тіней, які стежать за тінями, які працюють (...) чудова лицарська зала перетворилася на майстерню, в якій через світловий люк видно шарпання огидних сірих чоловіків, що скидаються на велетенських павуків, з римського нефа зробили огидну їдальню, прекрасний клуатр, монастирський двір із його витонченими стрілчатими арками став занедбаним місцем прогулянок, (...) скрізь подвійний занепад, людини і монумента, поєднаний разом і помножений один на одного. Ось що є Монт-Сент-Мішель тепер.
До того ж, на місці скинутого з дзвіниці ангела, подоба хреста.
І на завершення, на вершині піраміди, на місці, де палахкотіла величезна золота статуя архангела, бачимо, як обертаються чотири чорні палиці. Це телеграф.
Упродовж 1878–1879 років побудували дамбу, що вела до Гори святого Михаїла, по якій до 1938 року ходив потяг. Кілька років по тому зображення Гори під Окупацією нагадують дистопії, на яких бачимо, як плавають останні моделі дирижаблів над знайомими силуетами хмарочосів Нью-Йорка. В іншому всесвіті, який майже за всіма вимірами схожий на той, люди начепили свастику, вони заповнювали вагони для худоби нажаханими чоловіками, жінками й дітьми, вони спорудили табори завбільшки з міста, в яких день і ніч палали печі. Вони сплюндрували Європу, захопили Гору, заволоділи абатством.
У затоці піднявся ліс зі списів, висаджений на прибережній мілині, щоб там не могли ходити човни. Їх прозвали спаржею Роммеля. Скидалося, що ця окупація була подібною до окупації стратегічних позицій і укріплень, які потрібно захищати, зі сторожею на чатах, з регулярними обходами, патрулями на кожному розі. Нічого подібного. Пекар продовжував випікати хліб, в готелі «Матінка Пулар» і далі збивали яйця, можливо, туристів було трохи менше, та це теж не достеменно. По-суті, нічого не змінилося, і тому ніяк не вдається заборонити собі думати, що найогиднішим були не конвої смерті, не газові печі, не спалювання людей і садизм; найогиднішим була ця тиха нормальність отих усіх звичайних людей, які поглинали свій омлет посеред суцільного жаху.
Сьогодні дамба веде до великої стоянки у підніжжя бастіону. Нова армія, в металі і хромі, володіє абатством. З ранку й до вечора автобуси щільно шикуються в лінію, виблискуючи під сонцем. Уже протягом кількох років пропонують знести цю дамбу і замінити її переходом на палях, який сприятиме вільному руху води. Через сто п’ятдесят років Гора святого Михаїла знову стане островом. Вона в черговий раз відкине загарбників.
Знайомі нам сьогодні обриси Гори склалися 1898 року, коли абатство прикрасив шпиль, на якому архангел Михаїл убиває звіра Апокаліпсису.
Ця статуя — твір Емманюеля Фрем’є, він учився професії в зловісних майстернях моргу, де художники зокрема були відповідальними за ретушування мерців із трупними плямами або іншими недоліками, які могли б шокувати погляд. Тобто Фрем’є відомий найпередніше своїми анімалістичними сюжетами, серед яких бронзові басет-гаунди Наполеона і дивна статуя горили, яка тримає напівоголену жінку, схоже, попередник Кінґ-Конґа.