Перший храм на скелі Монт-Томб, присвячений святому Михаїлу, було відкрито 708 року, і він такий самий, як і на горі Ґарґан, що послужив його прообразом. А до цього не було нічого, окрім дірки в черепі єпископа.
Підземна каплиця Нотр-Дам-су-терр була споруджена за наказом святого отця з пробитою головою, щоби втілити доручення архангела, при цьому за порадою бика — безсумнівно, тут криється причина, чому згодом комплекс абатства отримає назву Диво.
Усе відбувалося ось так: Обера, надзвичайно мудрого і благочестивого єпископа авранського відвідав уві сні архангел Михаїл і наказав йому побудувати храм на свою честь. Чи то через забудькуватість, а чи неуважність, в усякім разі не надто поквапливо, святий отець не підкорився тієї ж миті. Ангел у своїй добросердечності відвідав його вдруге, а потім і втретє. Цього разу, щоб його напевне почули, він наклав свого вогненного пальця на скроню сплячого і зробив у кістці дірку, яку можна розгледіти й нині, бо череп Обера, разом із діркою в ньому, покоїться в базиліці Сен-Жерве в Авранші.
Тож єпископ направив кількох ченців на гору Ґарґан в Італію, звідки вони повернулися зі шматком від червоного плаща Михаїла, а ще з частиною вівтаря, на якому він постав і де зберігся слід його святої ступні. Незабаром ефект від цих святих реліквій став очевидним. Сліпа в селі Астераік, за кілька льє від Гори, раптово прозріла. Розповідають, що вона скрикнула: «Як же добре бачити!». Село змінило назву і ще й дотепер зветься Добребачити.
Обер вирішив зводити храм на острівці, що звався Гора-Могила, який залишався незаселеним, відколи його залишили двоє пустельників ще у минулому столітті. Туди завезли бика, тварину грубу, проте сильну, прив’язали до патика й оголосили, що абатство постане там, де ця древня тварина витопче траву своїми копитами. Поки єпископ вагався щодо розмірів майбутнього храму, йому був ще один знак: роса протягом ночі вкрила всю вершину, за винятком єдиного місця, яке залишалося сухим. Кругле за формою, воно могло вмістити сотню людей. Саме там і було збудовано Нотр-Дам-су-терр.
Опісля цього покликали бравого чоловічка з околиць, щоб він із допомогою своїх дванадцяти синів заклав фундамент храму. Намарне: вони виявилися нездатними виконати доручену їм справу. Потрібно було ще принести новонародженого, щоб він своєю невинною ніжкою розкрив скелю з тим, щоб почати будівництво — ще один доказ, якщо бажаєте, що той, хто може багато — не може нічого, і що іноді немає сили більшої за слабкість.
Тут закінчується легенда і починається історія. Та історія будівництва (а, безсумнівно, ліпше буде сказати будівництв) споруд Монт-Сент-Мішель повна прогалин, кон’юнктури і припущень. Можна уважно вивчати сторінки видань найточніших документів, вивчати виконані за різних часів плани, все занотовувати, пильно розглядати невеликі макети, виставлені на місці, однак точного уявлення ні про порядок виконання робіт, ані про вигляд самої гори у певний період отримати не вдасться.
Проте дещо все ж відомо напевно: спорудження монастирської церкви почалося близько 1017 року і тривало майже шістдесят років. Камінь був затвердим, щоб його довбати чи рівняти, будували навкруг, а гора і нині виступає в багатьох місцях. Не в останню чергу саме тому і відчуваємо запаморочення, коли намагаємося орієнтуватися у цьому лабіринті (в дійсності чи на папері), яким і є Монт-Сент-Мішель: результат того, що абатство побудоване не на вершині, а навколо неї. (Там, де має знаходитись серце, — порожнеча, тобто заповненість, тобто скеля.) Середина, як завжди, не схожа на те, що можна передбачити з огляду на зовнішній вигляд, а те, що зображено на планах, не дає змоги уявити ні одне, ні інше. Почасти це абатство є чимось неймовірним.
Сьогодні, хоч який макет чи креслення ми вивчали б, майже неможливо орієнтуватися в цій анфіладі кімнат, більш-менш квадратних і розташованих більш-менш одна над одною; таке враження, що перед нами гра — лабіринт змійки-драбинки, в якій просуваєшся на дві клітинки, щоб потім повернутися назад на чотири, або один із тих малюнків Ешера, на яких опісля маршу сходів, які здається прямують догори, неймовірним способом повертаєшся у відправний пункт. Можливо, так сталося через те, що будівництво розтягнулося на півтисячоліття, велося окремими шматками, під керівництвом багатьох майстрів, у кожного були відмінні від попередників знання і засоби — готика підноситься над романським стилем, який виситься над каролінгським, що вкоренився у скелю. І це не зауважуючи, що впродовж усіх цих років обвали слідували за пожежами, і збудована 1100 року кімната могла бути зруйнована через 100 років, реставрована, а тоді перебудована п’ятдесят і двісті років по тому.