Ольговичі суворо дотримуються прадавнього закону. У них найвищі ключові посади після смерті того чи іншого князя або їх добровільної відмови від столу передаються згідно з чергою старшим родичам. Так, у Чернігові довго княжив Ярослав Всеволодович (1177—1198) (брат великого київського князя Святослава). Після його смерті звільнене місце зайняв найстаріший новгород–сіверський князь Ігор Святославович (двоюрідний брат згаданого вище Святослава). У 1202 році він помирає і княжа влада у Чернігові переходить синам померлого київського князя Святослава. Спочатку керманичем стає найстарший син Олег Святославович. За ним йдуть Всеволод Святославович (1204), Гліб Святославович (1215—1219) і Мстислав Святославович (1219—1224).
У Києві до 1194 р. правив представник Ольговичів — дід Михайла Всеволодовича Святослав–Михайло Всеволодович. Помираючи, він покликав у Київ княжити не свого старшого сина, а Рюрика Ростиславича, одного, як останній себе нарік, з «найстаріших з усіх в Руській землі».[22] Хоча він був і представником родової лінії Мономаховичів, але це відповідало правничим вимогам передачі княжого столу.
Наступного року до нового київського володаря прийшли посли від Всеволода Юрійовича, князя суздальського. Вони передали йому усне послання свого патрона: «Ви єсте нарекли мене у своїм племені, у Володимировім, старшим. А нині ти сів єси в Києві і мені частки не виділив єси в Руській землі, а роздав єси іншим, молодшим братам своїм. Навіть частки мені в нім нема, а як тобі — то й Київ, і Руська область. Тож кому ти єси в ній частку дав, то з тим же її і гляди, і стережи. Але як ти її з ним удержиш, то я те побачу, бо мені без надоби».[23]
Великий київський князь Рюрик Ростиславич змушений був вступати в переговори з зятем Романом Мстиславовичем, аби той віддав раніше надані йому землі для Всеволода. Проблему невдовзі розв’язали мирним шляхом. Роман Мстиславович уступив суздальському князю Торчський, Корсунь, Богуславль, Треполь, Канів. Яке ж було його здивування, коли Всеволод наділив Торчським сина Рюрика Ростиславича, Ростислава Рюриковича.
Такий хід Роман Мстиславович розцінив як корисливу і підступну змову київського і суздальського князів, в результаті якої він втратив значні землі. Невдалий перерозподіл київських теренів з далекого Суздаля породив нове вогнище протистояння. Роман Мстиславович звертається «до Ольговичів і підбиває їх на Київ і на все Володимирове плем’я».[24]
Головні Мономаховичі невдовзі надіслали в Чернігів Ярославу Всеволодовичу послання: «Цілуй нам хреста усім з усім своїм браттям, що ви не будете домагатися отчини нашої, Києва і Смоленська, од нас, ні од наших дітей, ані од усього нашого Володимирового племені».[25]
Звернення викликало обурення в стані Ольговичів. У відповідь Всеволоду, найстаршому з Мономаховичів. вони заявили: «Адже ти нам призначив єси Київ, щоби нам його держати під тобою і під сватом твоїм Рюриком, і ми на тім стоїмо. Якщо ж ти нам велиш лишитися його назавжди, то ми есмо не угри, ні ляхи, а одного діда єсмо внуки. За вашого живоття ми не домагаємося його, а от по вас — кому його Бог дасть».[26]
Це означало, що Ольговичі визнавали за собою теж право володіти Києвом згідно з існуючим принципом старшинства. Вони зобов’язувались його чітко виконувати, але при умові дотримання протилежною стороною мирного нейтралітету.
На жаль, він постійно далі порушувався. З 1201 року по серпень 1206 року влада у Києві вісім разів змінюється на користь тих чи інших претендентів роду Мономаховичів в основному не за прадавнім звичаєм, а силоміць в результаті усобиць, сили княжих дружин. У цій боротьбі учасники змагань з вигодою для себе використовують ті чи інші інтереси Ольговичів. Ми їх бачимо то на боці Романа Мстиславовича, то на боці Рюрика Ростиславовича. Врешті–решт після цих усобиць чернігівський князь Всеволод Святославич Чермний й собі у середині серпня 1206 року захоплює київський стіл. На перший погляд, він виганяє Рюрика Ростиславовича з Києва, грубо порушуючи принципи старшинства. Однак це не зовсім так.[27] Рюрик всьоме приходить княжити у Київ без дозволу старшого суздальського князя Всеволода Юрійовича, який посадив на київський стіл його сина і свого зятя, Ростислава Рюриковича.[28]