Проте значними втрати були не лише з української сторони. Литовці також втратили близько шести тисяч жовнірів. Крім того, під час бою було використано майже весь боєзапас. У розпорядженні князя Радзивілла залишилась лише одна бочка пороху, і, зрозуміло, з таким забезпеченням похід в Україну був би для литовської армії повною авантюрою. Отож литовський гетьман, зваживши всі «за» і «проти», віддав наказ про припинення походу в Україну та відхід війська в табір до Річиці.
«Перший цвіт польської шляхти був стертий рукою ворога».
Зборівський тріумф Війська Запорозького
Поспішаючи на допомогу оборонцям Збаража, Ян II Казимир 21 липня минув Замостя, ще за декілька днів — Сокаль і Топорів. Пізно ввечері 6 серпня королю доставили депешу від оборонців Збаража з благанням про термінову допомогу, оскільки «неприятель оточив нас навколо, що й птах до нас і від нас не пролетить», а вони «не мають пороху; хіба що на три дні» і, загалом, зможуть протриматися не більше тижня. Залишивши Топорів, очолювана королем армія попрямувала до Білого Каменя, де Ян II Казимир змарнував цілих три дні на відпочинок, але за цей час до його війська влились двадцять хоругв підкріплення, а зі Львова прибула артилерія. Поновивши марш на Збараж, 15 серпня війська підійшли до Зборова й розпочали підготовку до переправи через річку Стрипа. Відправлені в розвідку роз'їзди заспокоїли короля, що поблизу ані татарського, ані козацького війська немає. Отож, вранці наступного дня після загального молебню війська почали неквапливо форсувати водну перепону, і щойно монарх з більшою частиною жовнірів перебрався на протилежний берег, як до нього долинула загрозлива звістка: до Зборова на чолі військ наближаються Хмельницький та Іслам III Ґерай.
Несподіваний напад передових загонів козаків і татар на авангард та обоз польського війська став для короля справжнім шоком. На той час коронна армія розтяглась довгою лінією по вузьких і болотистих дорогах, а відтак одні військові частини не могли надати ефективної допомоги іншим. Кинуті в атаку козацькі полки та татарські загони відрізали розрізнені групи коронного війська та знищували їх. Як із сумом згадували очевидці з королівського табору, «не битва це була, а радше різня. Перший цвіт польської шляхти був стертий рукою ворога». Загальні втрати в офіцерах і рядових жовнірах склали понад чотири тисячі вояків.
Користуючись з ефекту несподіванки, атакуючим вдалося зім'яти коронні дозори, покликані захищати переправу, та завдати відчутних втрат полкам, кинутим Яном II Казимиром на ліквідацію прориву. Утім, виявлена королем холоднокровність дозволила вишукати необхідні для відбиття атак хоругви. За його наказом було розпочато зведення захисних валів, але завершити їхнє будівництво не встигли — на горизонті з'явилися головні сили Хмельницького та Іслама III Ґерая.
Спершу основний удар було нанесено по центру та правому крилі. Тут велику активність виявляли татари, але сильний зустрічний вітер заважав їм вести прицільний і дошкульний обстріл поляків з лука. Згодом масованого удару було завдано по правому крилі. Він виявився настільки потужним, що коронні хоругви не витримали й почали відступати. З поля бою втекли ряд магнатів і великий коронний канцлер Єжи Оссолінський. Оссолінський мав чимало недругів серед шляхти, отож один з гострословів цього табору з неприхованим сарказмом відгукнувся на цю подію так: «Одна справа засідати (у сеймі. — Авт.), інша справа воювати...»
Дуже швидко втеча почала набирати масового характеру. Переслідуючи неприятеля, козаки й татари вдерлися до ворожого табору, завдавши там великих збитків. Але, до честі Яна II Казимира, у найкритичніший момент бою він зумів вкотре продемонструвати неабияку особисту мужність і витримку. Зібравши біля себе дві козацькі хоругви та 200 рейтарів особистої охорони, король зміг на деякий час стримати наступ супротивника, і це дозволило провести перешикування решти війська та порятувати табір від цілковитого розгрому.
Один з учасників битви зауважував, що становище короля, як і всієї армії, у цей час було настільки важким, що варто було б татарам виявити трохи більше наполегливості — і король, його гвардія і найближче оточення неминуче загинули б або потрапили в полон. Проте Іслам III Ґерай не став форсувати події. Татари обмежились дрібними сутичками з коронними жовнірами, дозволивши супротивнику перевести подих і зібратися з силами. Чи було це випадковістю? Думки дослідників з цього приводу різняться. Але панівним є погляд, що таким чином кримський хан чи не вперше продемонстрував своє бажання зберегти ситуацію непевності в стосунках Війська Запорозького з королем і Річчю Посполитою, не допустити цілковитого звільнення козацької України з-під влади Яна II Казимира, аби в такий спосіб залишити за собою роль надважливого гравця в цій драматичній історії. Адже істотне посилення як однієї, так і другої сторони конфлікту неминуче б послаблювало становище Кримського Юрту.
Але, як би там не було, на вечір 15 серпня 1649 р. Річ Посполита опинилася на краю прірви. «Уже кількасот років не була Польща і її король у такій критичній ситуації, — писав один з польських шляхтичів, що брав участь у зборівському кошмарі, — ледь не обернулась вона поразкою під Варною чи Лігницею, або як Батий, татарський хан, 12 тижнів жив у Кракові».
Темрява ж, що впала на зборівське поле, порятувала короля та його армію від нищівної поразки. Війська відійшли на висхідні позиції, взявши перепочинок до ранку наступного дня. Коли ж на світанку жовніри поглянули на поле вчорашньої битви, то побачили на ньому безліч кинутих у паніці трофеїв, зброї та прапорів. Сучасники із сумом констатували, що від втечі вцілілих, але геть спантеличених коронних жовнірів і шляхту стримувало хіба що тісне кільце, у яке їх закрили козацькі полки й татарська Орда. Серед коронних вояків ширилися панічні чутки, нібито вночі монарх і найвищі чини вже врятувалися втечею з-під Зборова. Отож Яну II Казимиру нічого більше не залишалось, як, знехтувавши небезпекою, бути підстреленим вправним козаком чи татарином, кружляти табором і підбадьорювати в такий спосіб своїх підданих. Підстав же для оптимізму в плані вишукування можливостей для військової перемоги над козаками й татарами в коронного командування та рядових жовнірів було не так уже й багато. Утім, за ніч, що минула, у великого коронного канцлера визрів план, як порятувати ситуацію іншими способами.
Власне, обговорення ситуації розпочалося на нараді в короля відразу, як тільки під Зборовом вмовкли постріли й шабельний передзвін. Обговоривши різні можливі способи, присутні при королеві сенатори дійшли висновку, що реальними виглядають лише два варіанти. Можна було спробувати таємно вивести Яна II Казимира з табору. А можна було спробувати зав'язати сепаратні переговори з ханом, котрий демонстрував знаки того, що не бажає добивати переможеного супротивника. Й оскільки Ян II Казимир навідріз відмовився рятуватися втечею, Оссолінський енергійно взявся за реалізацію саме другого варіанту. Від імені короля було підготовлено лист хану, у якому містилися пропозиції розпочати процес замирення. Як привід для початку розмов про мир було використано епізод з п'ятирічним перебуванням наприкінці 1620-х — початку 1630-х років тоді ще кримського царевича Іслама Ґерая в польському полоні, звідти він вийшов на волю завдяки заступництву Владислава IV.
«Гаразд, королю, мовиш!»
Зборівський компроміс чи зборівське розчарування 1649-го?
Ніч з 15 на 16 серпня 1649 р. стала рятівною для короля і Речі Посполитої та однією з найтрагічніших в українській історії. Перебуваючи під загрозою повного знищення та не маючи засобів, аби в якийсь спосіб зарадити становищу, королівський уряд почав схиляти кримського хана до початку переговорів про замирення. І перед ранком Іслам Ґерай відіслав Яну Казимиру листа, у якому, хоч і дорікав королю за неналежну повагу до себе, царя кримського, усе ж погодився розпочати мирний діалог. При цьому хан попередив короля, що до тих пір, поки не буде досягнуто домовленостей, сповіщати Орду про припинення війни він не буде.