Різні джерела по-різному розкривають обставини тієї заплутаної й аморальної справи. Так, польський мемуарист Станіслав Освенцім переповідав цю, за його словами, «смішну історію» так, як він її почув з вуст Яна II Казимира під час вечері напередодні Берестецької битви. Король же втішався з того, що гетьманша закохалась в якогось годинникаря, котрий служив у Хмельницького управителем двору, «ключником». Таємний роман Мотрони з цим годинникарем начебто тривав уже досить довго. Аж поки гетьман не виявив пропажі барилка з червоними золотими. Спочатку подумав на старшого сина Тимоша, що той, вирушаючи в похід на Литву, прихопив його з собою на нагальні військові потреби. Однак, отримавши від гетьманича запевнення щодо власної непричетності, віддав наказ про таємне розслідування цієї справи. У ході цього розслідування й випливла інформація не лише про причетність управителя до цього викрадення, а й про його адюльтер з панною гетьманшею. Розгніваний Богдан, довідавшись про цю брудну справу, звелів обох винуватців роздягти догола і, зв'язавши одне до другого, повісити. Так, принаймні з неприхованою втіхою й гомеричним сміхом, розповідав своїм наближеним король. Очевидно, що розповідь Яна II Казимира, насичена деталями стосовно способу покарання таємних коханців, була стилізована саме «для сміху» і навряд чи вповні відповідала реаліям.
Натомість литовський канцлер Альбрихт Радзивілл у своєму описі був значно стриманішим і менш емоційним. Крім того, згідно з його версією, пропажу золота виявив Тиміш Хмельницький. Він же і вислідив злодія, довідавшись уже в ході слідства й про його аморальні зв'язки зі своєю мачухою, котру, за наказом батька, і повісив разом з ключником на одній шибениці.
Інформація ж, яка виходила з козацького табору, вказувала на те, що причиною страти Мотрони став перехоплений лист Даніеля Чаплинського до своєї колишньої дружини, у якому містилася інструкція з приводу того, як можна приховати викрадені у Хмеля скарби, а його самого — отруїти. За дорученням гетьмана, справу насправді розслідував Тиміш. І саме йому начебто вдалося знайти викрадене золото та викрити спільників гетьманші. Після чого Мотрону, а також її матір і ще п'ятьох чоловік було страчено.
Тобто, за такої інформації, причина трагедії полягала не стільки у факті подружньої невірності Мотрони (якщо вона й була насправді), скільки у наявності розгалуженої шпигунської мережі в оточенні гетьмана, до функціонування якої якимось чином була залучена й гетьманша. Але, абсолютно очевидно, що романтична історія про степову «Олену Прекрасну», із-за котрої розгорілася не менш, а навіть більш кривава, порівняно з Троянською, війна між Україною та Річчю Посполитою, потребувала також романтичного завершення. А що може бути більш романтичним, аніж нове кохання «Олени Прекрасної», нехай навіть й аморальне...
«Прийшов кінець такому сатані».
Безславна смерть шляхетського вождя
Спекотливе й криваве літо 1651 р. в українській історії відмічене, крім згаданих вище знаменних військових, політичних, сімейних акцій і подій, ще однією небуденною сторінкою. Невдовзі після битви під Берестечком, 10 серпня 1651 р., пішов з життя один із символів того величного кривавого протистояння, що розгорілося в Україні в середині XVII ст., — «князь на Вишнівці, Лубнах і Хоролі», воєвода руський, староста гадяцький, канівський, ново-тарзький, перемишльський, пряжницький, неформальний лідер найбільш войовничого крила шляхти Речі Посполитої Ярема Вишневецький.
Князь Ярема, котрому на той час виповнилося лише 38 років і який був у розквіті сил, переповнювався амбітними планами, палав жадобою помсти своїм смертельним ворогам і просто політичним опонентам, перебуваючи разом з коронною армією в Палоччі, несподівано захворів і за декілька днів вигас. Нагла смерть воєводи вкрай негативно відбилася на моральному стані коронних жовнірів. Як з тривогою засвідчив очевидець тих трагічних подій, «досі невідома причина раптової смерті, й боїмося, чи не отрута його скосила.... Відразу того ж дня 20 серпня (за новим стилем. — Авт.) об одинадцятій перед полуднем, за звичаєм, побачивши швидку смерть, вийняли з нього нутрощі».
Утім, розтин тіла покійного не підтвердив підозр, що князеві недруги допомогли покинути йому цей світ. Зійшлися на тому, що фатальний кінець зумовило банальне харчове отруєння: «З'їв огірків, після того напився меду, чим зіпсував шлунок, і в нього почалася гарячка».
В Україні князівську смерть сприйняли як містичну відплату за віровідступництво й ламання материнської обітниці. Відразу поповзли чутки, що мати небіжчика — Раїна Могилянка (двоюрідна сестра митрополита Київського і всієї Русі Петра Могили) перед своєю передчасною смертю нібито страшною материнською клятвою заповіла, аби її син довіку залишався вірним вірі предків. Князь Ярема ж, як пам'ятаємо, ослухався матері й цю віру зрадив, перейшовши на католицизм.
Відкидаючи ж містику, дослідники сходяться на тому, що причиною смерті одіозного українського магната стала страшна спека, що панувала тоді в Україні, та спричинена нею епідемія дизентерії, яка нещадно косила коронне військо. Коронні жовніри, просуваючись з-під Берестечка в напрямку Білої Церкви, потерпали від нестачі продовольства. Згаданий вище львівський підкоморій Войцех Московський так описував той плачевний стан, у якому перебувало коронне військо на своєму шляху від Берестечка до Білої Церкви влітку 1651 р.: «Повсюди жахливе безлюддя й спустошення... хліба жодними зусиллями не можна дістати, немає ні людей, ні млинів». Серед жовнірства лютував «страшний і невимовний голод». Рядові вояки ставали подібними до мумій. Мясковський із жахом писав, що досі жодного разу у своєму житті не ставав свідком таких апокаліптичних картин, коли люди були змушені їсти коняче «стерво», часом навіть сирим, а за одне лише коняче стегно панове лицарі були готові повбивати один одного...
А ось відома українська поетеса Ліна Костенко в романі «Берестечко» відгукнулася на смерть демонізованого вже за життя князя Яреми таким чином:
Дванадцятого серпня в Паволочі відбувся похорон князя Вишневецького. Наступного дня коронні війська вирушили далі на схід, у напрямку Трилісів. Тіло ж одного з найзаможніших українських магнатів й одного з найвпливовіших політичних діячів Речі Посполитої було відправлено до Польщі. Тут, у місті Кельце, воно було Муміфіковано та виставлене в крипті римо-католицького кляштору Святого Хреста. Щоправда, проведена 1980 р. судово-медична експертиза поставила під сумнів відповідність чоловічих останків, що зберігаються нині в крипті кляштору Святого Хреста, та тіла князя Яреми Вишневецького. Якщо це так, то відразу ж виникають запитання: а де ж покоїться справжній прах князя? коли відбулася підміна? чим вона була викликана?