Він схилив голову, і Катаріна зрозуміла, що їхня розмова закінчилася.
Катаріна присіла в кніксені, і як тільки чоловік відвернувся, випила вино одним ковтком, поки в голові не зашуміло. Вона швидко збігла до стіни. Де Ґрефф був не лише одним із лідерів антиоранської опозиції та бургомістром Амстердама, але передусім президентом Голландської Ост–Індської компанії, VOC, що робило його казково заможною і казково впливовою людиною, адже торгівля далеких морів в Нідерландах була всім. Коли вона згадала, що лише рік тому неповнолітній герцог Вюртемберзький був одним з найважливіших людей, яких вона коли-небудь бачила у своєму житті, їй захотілося істерично розсміятися. Де Ґрефф мав флот з понад трьохсот кораблів, десятком з яких володів особисто, а також тридцятитисячну армію і безмежний вплив, необхідний для розширення голландської імперії. І тепер він запрошував її на спуск нового корабля. Однак найдивнішим для неї було те, що старий рантьє зовсім не здавався їй страшним; навпаки, він виявився дуже милим, особливо якщо врахувати ті промахи, яких вона наробила.
Вона помітила Кунеуса серед групи світських дам і вже збиралася підійти до нього, коли до неї підійшов дуже молодий дворянин з чорним вороновим зачесаним волоссям і ледь помітними вусиками. У нього було гарне, мальоване обличчя, в якому було щось німецьке, але він не виділявся серед голландців своїм одягом. Молодик глибоко вклонився їй. У Катаріни склалося враження, що він, у кращому випадку, її ровесник.
– Мефрау[8], я не дуже люблю танцювати. Чи можу я розважити вас розмовою? – спитав він бездоганною німецькою мовою, але звучала вона так, ніби він вивчив її з підручника, настільки вона була позбавлена місцевих особливостей.
Через плече юнака вона помітила погляд Кунеуса, сповнений здивування. Дівчина трохи наїжачилася.
– Але ж, звісно, тільки спершу я хотіла б дізнатися ваше ім'я.
– Карл Віттельсбах. – Він вклонився ще глибше. – Якщо казати просто.
Перед нею стояв син Фрідріха Віттельсбаха, Зимового короля.
На самому початку війни, що роздирала Німеччину, а це було невдовзі після народження Катаріни, чехи, повставши проти правління Габсбургів, запропонували корону своєї країни династії Віттельсбахів, яка з незапам'ятних часів правила Пфальцським герцогством і більшою частиною Рейнської області. Фрідріх Віттельсбах вважав, що коронація буде успішною – він був курфюрстом Рейху, мав повну скарбницю і велику армію, а також величезну підтримку серед протестантських князів. Тож він прийняв чеську корону і поїхав до Праги. Однак він прорахувався – недооцінив запеклість імператора, для якого титул короля Чехії в поєднанні з гідністю курфюрста був панацеєю для проштовхування на трон кандидатур наступних Габсбургів. Правляча німецька династія спочатку відрізала новоспеченого короля від його родича і найбільшого союзника, короля Англії, а потім дипломатичними зусиллями розвалила новонароджений протестантський союз, який мав підтримати Фрідріха у військовому плані. Це зайняло лише одну зиму, після чого габсбурзькі війська розірвали Чехію на шматки, позбавивши Фрідріха корони всього за кілька місяців. Пфальц і Рейнську область окупували австрійці, виборний титул перейшов до лояльного до імператора герцога Баварського, а нещасний король був змушений виїхати у вигнання до Англії, де він і помер деякий час тому. Юнак, що стояв перед Катаріною, був його старшим сином, а отже, спадкоємцем, теоретично – герцогства і титулу, практично – лише залишків впливу, що містилися в самому слові "Віттельсбах". Саме тому він додав, це меланхолійне "просто".
Катаріна пам'ятала, що її батько завжди стояв за Фрідріха, стверджуючи, що він був би набагато кращим імператором, ніж Фердинанд – і неодноразово, навіть публічно, заявляв про свою підтримку його справи. Тому, недовго думаючи і не знаючи, що одним цим реченням вона вирішує своє подальше майбутнє, дівчина відповіла:
– Мені дуже приємно познайомитися з вашою герцогською високістю. Мене звуть Катаріна фон Бессерер, графиня Тальфінгенська.
– Однак я хотів би зазначити, – він буркнув, – що мій герцогський титул...
– ...зазнав касації з боку імператора, а електорський був переданий Максиміліану Баварському – вердикт, який не всі вважають законним і обґрунтованим. Опустимо формальності.
– Звичайно. – Збентежений юнак переступав з ноги на ногу, дещо принижений безцеремонністю, яку дівчина підглянула у Гортензія. – Я хотів вас про дещо запитати.
– Ну, звісно. Про що?
– Про битву під Гербштайном. Я чув, що ви були там особисто.
– Так, була. Що вас цікавить?
– Все. Хід, зібрані війська, дислокація... Звичайно, я розумію, що ви не військова людина, але....