– Кажете, ми не покинемо? А чому, дозвольте запитати?
– По-перше, з великою ймовірністю ви опинитеся за ґратами. По-друге, як ви самі переконалися, перетнути бар'єр не так вже й легко, якщо не знаєш, як це зробити. А ви цього не знаєте.
– Але дізнаємося.
– Можливо, – Клаус загадково посміхнувся і повернувся на своє місце в строю.
Вони тяглися далі. Шенк, за відсутністю кращого варіанту, намагався з'ясувати, де викрадачі тримають їхні речі, в тому числі і зброю, але зі зв'язаними руками, до того ж однією пораненою, у нього було мало місця для маневру – ліва рука пекельно боліла при кожному русі, до того ж він відчував, що у нього починається лихоманка. При першій же спробі озирнутися він похитнувся так, що ледь не впав. З подертого рукава його куртки почала сочитися кров, позначаючи бік Бурі і їхній маршрут. Помітивши це, Клаус зітхнув і наказав зробити коротенький привал.
Полоненим допомогли злізти з коней, потім посадили Шенка на пеньок, що стояв на узбіччі дороги. Відв'язавши його праву руку від ременя, вони обережно стягнули з нього куртку. Рукав його сорочки, який слугував перев'язкою, був просякнутий кров'ю.
– Ех, я так сподівався, що він протримається, – промовив Лисий з легким, співучим мекленбурзьким акцентом. Це були перші слова, які вони від нього почули. – Ну, нічого.
Він підійшов до свого коня і витягнув шкіряну сумку з сакви. З неї він витягнув менший мішечок і пляшку горілки. Дав Шенку зробити добрий ковток, а сам почав знімати пов'язку. Незважаючи на анестезію, найманець шипів.
Обгорілі краї рани свідчили про те, що хтось встиг продезінфікувати її, поки він лежав без свідомості, і досить ефективно. Йому спало на думку, що, за іронією долі, він, можливо, завдячує своїм викрадачам життям. Для неспеціаліста розірвані тканини, що розліталися в сторони, розмазані і омертвілі, виглядали жахливо, але найманець, знайомий з бойовими травмами, бачив, що все було зовсім не так погано. Він також зрозумів, що Лисий мав на увазі під словом "протримається" – поріз виявився глибоким, але вузьким, тому його залишили незашитим, чого було явно недостатньо. Тому він не здивувався, коли в лисого незнайомця почали миготіти голки та нитки, витягнуті з мішечка. Шенк важко зітхнув і зціпив зуби.
Керуючись природним рефлексом, він намагався стримати шипіння і не застогнати, але це було важко, бо Лисий аж ніяк не проводив операцію обережно – натомість дотримувався принципу, що хірургічну процедуру слід завершити якомога швидше. Рана тупо пульсувала, час від часу вибухаючи несамовитим, гострим болем, коли голка пронизувала шкіру, а негладка дратва шкребла по ніжних краях пошкодженої плоті. Шенка занудило. Врешті-решт – це зайняло, мабуть, дві хвилини, які здалися йому вічністю – Лисий перекусив нитку і обережно перев'язав руку найманця свіжим шматком полотна, попередньо густо змастивши її маззю, що пахла розмарином, свинячим салом і бозна-чим ще.
– Ну, лапу не втратиш, якщо не занесеш якусь заразу, – сказав він і сплюнув на землю, витираючи руки від крові. – А от з кинджалом на довгий час попрощайся. А рапіра – не дуже ефективна зброя, ти ж знаєш?
– Зручна. Я до неї звик.
– Ну, не знаю. Я б краще з сокирою пішов. Але, правду кажучи, ми з тобою вороги, тож бався своїм шилом досхочу, а лапу бережи, і якщо Бог дасть, то ще й дворучним мечем помахаєш, – розбалакався цирульник, накидаючи йому перев'язь. – Ну, тоді поїхали.
Пораненого знову посадили на коня, прив'язавши праву руку до повода. Буря, відчуваючи біль і невпевненість свого господаря, йшла повільно і спокійно, присипляючи його рівним кроком. Як і слід було очікувати, він не виходив зі стану гарячки, тому майже не бачив лісу, що пропливав повз, переливаючись усіма відтінками коричневого і червоного, а також стурбованих поглядів Сойки і розм'яклої дороги, тієї самої, якою вони мчали вихором напередодні. Близько полудня зупинилися, бранців нагодували смаженим м'ясом, розігрітим на невідомо яким чином і як розпаленому вогні, а далі було тільки погойдування кінського крупа, короткі моменти приходу до тями й пильного озирання довкола, рядок вкритих сухим листям дерев, безглузді трелі птахів. Весь час боліло.
В себе Шенк прийшов лише побачивши Ковпак і село, з якого почалася вся ця історія. У його свідомості, наче крізь туман, промайнуло огидно задоволене обличчя заводили Кая, який з мстивою насолодою спостерігав за бранцями через вікно своєї хатини. Вони зупинилися на самому краю бар'єру і злізли з коней. Клаус сягнув рукою за пазуху і витягнув звідти шкіряний мішечок. Лисий чоловік підсунув йому булькаючу флягу, поки командир відміряв алхімічною міркою трохи зеленого порошку з мішка і висипав його досередини. Він добряче перемішав його. Тим часом третій чоловік щось засував коням у роти.