Клаус підійшов до Шенка.
– Спочатку гості. – Він посміхнувся, трохи глузливо. – Пийте. Тільки не дуже багато.
Шенк не поворухнувся. Коли інший чоловік підніс флягу до його губ, він смикнувся. Клаус закотив очі.
– Христові рани призиваю у свідки, невже б я труїв тебе після того, як перев'язав і тягнув за собою п'ятдесят кілометрів? Подумай трохи. Дивись. – Він зробив добрий ковток.
Молодий найманець, хоч-не-хоч, але наслідував його приклад, коли горлечко знову притиснули йому до губ. На смак питво було схоже на звичайне і не дуже добре яблучне вино. За ним випив Сойка та решта. Коли всі випили, Клаус вилив решту рідини в той самий струмок, в який раніше відливав Шенк, потім кинув шкіряний мішок на землю і підпалив його дуже вдалим maleficum, який, до речі, був першим доказом будь-якого зв'язку між їхніми супротивниками і надприродними силами, який Шенк бачив.
Потім, не кажучи ні слова, ніби це було найприродніше, всі вони один за одним перетнули бар'єр. Найманці відчули себе так, ніби пройшли крізь легенький дощик - і ось вони вже по той бік, шоковані, з широко розплющеними очима, дивляться навкруги.
– Ласкаво просимо, - промовив Клаус урочисто, наче виконував якийсь обов'язок чи ритуал, - до Князівства Трояндового Хреста.
Розділ VI
Еркісія подивився на вузьку брудну вулицю, що простяглася перед ними, і зітхнув, дивуючись, чому Господь, замість того, щоб послати його на просторі і світлі алеї Італії чи Іспанії, знову закинув у глибину темної, клаустрофобної, протестантської метрополії, яким був Амстердам. З найближчого каналу тхнуло гнилою морською водою і рибою. Накрапав дощ.
Брат Альберт, що тримувався на півкроку позаду, теж був не в гуморі; він шкандибав за своїм наставником, мов тінь, ховаючи обличчя в капюшоні свого дорожнього плаща. Амстердам справив на нього не найкраще враження, але зовсім з іншої причини - молодий монах, начитавшись про криваві єретичні ігри та добряче заляканий старшими братами, просто страшенно боявся, щойно вони перетнули міські мури. Щоправда, у Еркісії було більше причин боятися, адже він був не лише католиком, але й іспанцем, що не додавало йому друзів у голландській столиці (точніше: не додало жодного). Втім, він давно засвоїв, що в такому великому місті достатньо не висовуватися, щоб уникнути неприємностей. Але важко було заспокоїти молодого клірика, глибоко переконаного в тому, що він опинився серед змій, гріха, єресі і бозна-чого ще. Домініку навіть подобався такий настрій його супутника - так було менше шансів, що той ненароком щось ляпне або зробить якусь дурницю, піддавшись юнацькій поривчастості.
Як вони і планували, з моменту в'їзду в місто вони трималися подалі від католицьких комун, хоча в кількох місцях Еркісії вдалося виявити знаки, характерні для папістської конспірації: то тут, то там нашкарябані риби, будівлі, куди потайки пробиралися віруючі, щоб відвідати месу, або священики, які виходили з одних і тих же місць, нервово ховаючи свої маніпули[9] під плащами. Ченці зберігали безпечне інкогніто, не наражаючи ні себе, ні своїх братів у вірі на неприємності - тим більше, що за ними не можна було не стежити. Від кальвіністів їм не було на що розраховувати, тож парадоксальним чином їхній шанс з'явився з боку кіл, зацікавлених лише в одній формі спасіння, а саме в тій, що блищить і дзвенить.
Вони пройшли вузьким провулком, перетнули смердючий канал і опинилися під низьким приземкуватим будинком з кутовою вітриною. Вітрина свідчила про те, що приміщення було занедбане - які б предмети не стояли на ній, вони були затягнуті в тканину, а всередині не горіло жодного світла, незважаючи на ранковий напівморок; замість вивіски над входом сумно бряжчали ланцюги. Тим не менш, Еркісія енергійно постукав у двері. Вони не почекали й хвилини, як у вікнах засяяло світло, і важкі дубові двері відчинилися навстіж.
Такою ж широкою була і посмішка господаря, який посміхався до них, поки світло лампи, яку він тримав у руках, не відбилося від його жовтуватих зубів. Гладко виголене обличчя з довгими світлими вусами було витягнуте, надаючи власникові винятково хитрого і пустотливого вигляду, якщо не брати до уваги очі, глибоко посаджені і з мудрим виразом. Посередині обличчя виділявся великий ніс картоплею, який абсолютно не гармоніював з рештою. Вбрання крамаря, що складалося з шкіряних черевиків, широких штанів і темного поясу з матерії, було настільки бездоганно нейтральним, що власник такого одягу з таким же успіхом міг би зайти як на бал аристократів, так і в убогий заїжджий двір і нічим би не виділявся.
9
Маніпул - деталь літургійного вбрання католицького клірика. Смуга тканини близько 30-50 см завдовжки і 5-10 см завширшки з вишитим по центру хрестом. Вдягається на ліву руку під час меси. Практично вийшов із вжитку у другій половині XX століття.