Під кінець мене, в основному, направляли в дипломатичні місії. Я міг говорити, знав мови і міг розмовляти з князями на рівних. Стало зрозуміло, що план Урбана і Секкі - перетворити домініканців на войовничий орден - має певні недоліки. Все більше монахів гинуло в сутичках з ренегатами і прецизіоністами з іноземних армій, наші ряди танули на очах, тому все більше і більше новачків набирали поспіхом. Ми встигали з вишколом, але не з навчанням. Ти це знаєш, зрештою, ти сам з тієї другої хвилі. Ви вивчали богослов'я? Рік? Ну, так. Моє навчання тривало п'ять років, і я продовжував його ще довго після цього. Послушників, набраних минулого року, вже взагалі не навчають, вони їдуть одразу до табору в Лаціо, і я не здивуюся, якщо не всі з них знають "Отче наш". Сьогодні в Ордені є лише кілька сотень богословів зі справжніми знаннями. Аргументи і проповідь більше не є нашою зброєю, їх замінила praeciosum incendiarum[19]. Можливо, саме тому Тіленхайм наказав мене вбити? А може, він відчув у мені конкурента?
А, так, зрештою, ти ж не знаєш. Так сталося, що цю рану завдав мені наш брат, такий собі Альберт. Вісімнадцятирічний хлопець. Я впевнений, що у нього був наказ від самого початку цієї місії позбутися мене, як тільки ми ідентифікуємо дівчину. У будь-якому випадку, це точно не було його власною ініціативою. Ми з Тіленхаймом не ладнали роками, це все ще старі історії з колегії... Я ніколи не погоджувався з його невблаганним фанатизмом і ненавистю до всього домініканського. Але я не думав, що він зайде так далеко. Я думав, що навіть для нього релігійне братство означає дещо більше. Я помилявся. Насправді, це був шедевр інтриги. Якби Альберт зарізав мене, генерал мав би проблему з голови. Якби я вбив його з метою самозахисту, мене легко могли б звинуватити у вбивстві і виключити з Ордену.
Мені тільки шкода хлопця, бо він, напевно, помре при такому правлінні. Я не маю права скаржитися, я прощаю його від щирого серця. Хоча... Знаєте, що він сказав мені, стоячи наді мною після того, як завдав мені удару? "Прости мене, Господи, бо я згрішив". Ти не бачиш в цьому нічого дивного?
"Господи", а не "брате". Наводить на роздуми, чи не так?
Більше ніяких гріхів я за собою не пам'ятаю.
І якщо ти коли-небудь дістанешся до генерала Тіленхайма, будь ласка, передай йому вирази найвищого ушанування від брата Домініка.
Розділ X
Після загадкового вибуху Катаріна зачинилася у своїй майстерні на п'ять днів. Не допомогли ні стукіт, ні дзвінки, ні благання Бланшфлер, ні вмовляння "Імператора", ні гнівні погрози ректора. Вона замикала двері і нікого не впускала, їла на самоті і виходила з кімнати лише заради короткого сну. Коли вона нарешті повернулася до живих, то була такою ж стриманою і спокійною, як і раніше.
– Що ти там робила? – запитала її Бланшфлер під час першого сніданку, до якого Катаріна спустилася.
– Це буде моєю солодкою таємницею. – Катаріна скорчила вперту міну.
Пізніше, у свою чергу, вона розповіла "Імператору":
– У мене була ідея, але з неї нічого не вийшло.
Тим часом, Еркісія після свого зізнання, всупереч усім прогнозам, почав відчувати себе набагато краще. Більше того, він навіть почав говорити, причому багато: без найменшого опору розкривав орденські маршрути переправлення і розвідувальні пункти, щедро ділився розробленими домініканцями прецизіями, подробицями бойової тактики і тренувань, цитував по пам'яті каталоги орденських бібліотек. Неустанно кружляюча десь поряд фон Найбор задоволено муркотіла, наче кіт, якому вдалося дорватися до краденої риби.
– Навіщо ти це робиш? – запитала Катаріна, піднявши на нього очі.
Еркісія подивився на неї своїми ясними, але, здавалося, невидющими очима. Він помовчав.