– Тим краще, що я їх зберегла. Мені приємно.
Але домініканець повернув їй хрест.
– Можеш залишити його собі. Навряд чи він мені знадобиться в найближчі кілька років.
– А що ти збираєшся робити? – запитала вона, ховаючи прикрасу назад до ліфу. Вона відчула гіркоту в голосі іспанця, яка унеможливлювала суперечку.
– Ще не знаю. – Він важко обіперся ліктями на коліна і відвів погляд убік. – Наразі я перебуваю у милості та немилості пані фон Найбор, тож спершу мушу виплутатися з цієї незручної ситуації. А потім? Коли ви мене знайшли, мій шлях до Ордену вже був закритий. Тіленхайм вважатиме мене ренегатом, як тільки дізнається, що я живий, а отже, я не зможу повернутися до жодної католицької країни. Може поплисти до Америки? – сардонічно підсумував він.
– Що орден робить з тими, хто відходить?
– Такого ж рангу, як я? Вбиває. Без пощади. Ти сама бачила, скільки я міг завдати шкоди, напівмертвий і всього за кілька днів. Повір, що в довгостроковій перспективі я міг би попсувати домініканцям ще більше крові.
– Навряд чи це по-християнськи.
Еркісія на це нічого не сказав. Вони деякий час сиділи мовчки. Починало поволі сутеніти.
– Ми повинні повернутися, – сказала Катаріна. – Але перш ніж ми це зробимо, у мене є до тебе пропозиція.
– У тебе? До мене?
– Так. По суті, це пропозиція роботи.
– Роботи? І що я буду робити, давати уроки риторики і богослов'я?
– Ні. Від тебе очікується, що ти допоможеш мені підготувати сотню працездатних етеромантів.
Це було, мабуть, останнє, чого очікував Еркісія. Він дивився на дівчину спантеличеним і дещо розсіяним поглядом, ніби не міг прийти до тями від того, що вона щойно сказала. Його запитання, здавалося, підтверджувало це:
– Прошу?
– Ти чув, – нетерпляче пирхнула вона.
– Але... нащо?
– Ну, скажімо так, у мене є певний план, як повернути власне графство. Яке я втратила, до речі, не без помітної участі домініканців.
– І ви збираєтеся зробити це з компанією етеромантів? Це ж абсурд, Катаріно, задумайтесь на мить над тим, що ви говорите.
– Я думала про це, навіть кілька разів, – холодно сказала вона, збентежена поблажливим підходом ченця. – А що тобі не подобається?
– Щоб вести будь-яку війну, потрібна армія, гроші, союзники, політичне становище! – вигукнув той. – У тебе нічого цього немає, ти, вибач за щирість, ніхто, дитина! Навіть якщо припустити, що ти організуєш загін найманців, як ти будеш їм платити? І де ти їх наймеш? Як ти поясниш шведам свій похід через Німеччину? Як ти збираєшся переконати голландців, щоб вони взагалі дозволили тобі це зробити?
Катаріна холодно подивилася на схвильованого Еркісію. На кілька секунд вона завагалася.
– Ходімо зі мною. – Вона підвелася і подала іспанцю руку. – Я тобі дещо покажу.
Мовчки дівчина повела його до будинку, де жила сама. Це зайняло багато часу, оскільки Домініку довелося зупинятися і відпочивати. Коли вони увійшли до її майстерні, домініканець важко сів у крісло. Було видно, що йому боляче, але Катаріна не збиралася забирати у нього багато часу. Вона зачинила двері. Взяла щось зі столу і вклала йому в руку. Потім притулилася до металевої стільниці, вичікувально дивлячись на нього.
Еркісія розтиснув долоню. На ній лежало кілька золотих самородків. Він уважно оглянув їх, але не помітив нічого дивного.
– Золото. Аурум, – нарешті констатував він, побачивши нетерплячий погляд дівчини. – Близько унції. Ти збираєшся використати унцію золота, щоб платити армії?
– Це свинець.
Тепер вже він нетерпляче подивився на неї.
– Що ти маєш на увазі?
– Те, що я сказала. Ти тримаєш в руці унцію свинцю.
Еркісія недовірливо подивився на свою руку. Він обережно спробував кинути praeciosum refrigerum[21]. Це не спрацювало. Чернець похитав головою, щоб перевірити, чи не спить він.
"Філософський камінь – це або брехня, або недосяжна мета. У алхімії, яка має справу з ним, немає майбутнього", – сказали йому в перший день його навчання прецизіям. Він глибоко в це повірив, бо бачив, що традиційна алхімія майже не дає жодного ефекту, і вже точно не здатна перетворити метали на золото, продовжити життя чи навчити літати. Тим часом, якщо дівчина не брехала, у нього в руках був доказ того, що винайдення філософського каменю не тільки можливе, але й вже здійснене. Він затремтів духом.
– Як ти це зробили? Прецизія потребує підтримування.
Еркісія зрозумів, що вже бачив щось подібне, ефект самопідтримки, у Вюрцбурзькому університеті.