У кімнаті, освітленій свічками та каганцями, а ще сонячним світлом,що впадало в маленькі віконця, сиділо з десяток хлопчиків, як малюків, так і дорослих бичків. Всі вони сиділи, згорбившись над книжками, дехто дрімав, дехто був заглиблений у читання, а дехто тримав голову, опираючи руки на стільниці. Коли увійшли Андреае і Шенк, хлопці відірвалися від своїх занять і з цікавістю подивилися на них. Тільки тоді найманець помітив чоловіка в чорному одязі, який стояв біля стіни і дивився на учнів. Вчитель шанобливо вклонився професору.
Андреае поклав руку на плече найближчого хлопчика, якому було не більше тринадцяти років. Він був одягнений у мішкуватий одяг, схожий на той, що Шенк бачив по дорозі до Вюрцбурга.
– Чим займаєшся, дитино? – запитав професор.
– Стихіями, – пошепки відповів хлопчик.
– І що ти дізнався?
– За Арістотелем, є чотири стихії. Вогонь, вода, земля, повітря. І що їм відповідають геометричні тіла. Октаедр, гексаедр, тетраедр і... е... е...
– Ікосаедр, – співчутливо підказав Андреае і погладив хлопчика по голові.
Рукою він показав Шенку, щоб той вийшов з кімнати. Вони вийшли в коридор. Професор обережно зачинив за собою двері.
– Ну, що скажеш? – запитав він найманця.
– А що це взагалі було? – відповів спантеличений Шенк питанням на питання. – Що це були за діти?
– Це була школа. А діти? Вони були різні. Деякі – міщанські сини. Кілька хлопців з села, деякі шляхетські сини. Є сироти. Ми намагаємося дати їм освіту, як можемо.
– Але для чого? – вибухнув Шенк. – Вони ж не всі стануть професорами, це абсолютно безглуздо!
– А чому вони не повинні ними стати? – спокійно відповів Андреае, сплітаючи руки за спиною і відходячи назад у двір. – Хіба є якесь правило, яке говорить, що на світі не може бути забагато вчених? Чи що селяни не повинні вміти читати? За кілька років ці хлопці почнуть навчатися магії. І тоді вони стануть цінними членами братства. Як неосвічені люди, вони не змоги б до кінця зрозуміти, чим ми тут займаємося, тому навчання здавалося природним рішенням, чи не так?
– Але... Звідки взагалі виникла така ідея!
– Але ж, я власне пояснюю тобі, – зітхнув нетерпляче Андреае. – Майбутні покоління в братстві повинні розуміти, що таке братство і звідки воно взялося. Для цього потрібен буквар богословських знань. А для цього, в свою чергу, необхідно знати елементарні закони, які керують світом. Ідеї, якими ми керуємося, зустрічають опір через брак знань, так само, як і в твоєму випадку. А крім того, не все можна пояснити простими притчами і порівняннями, як я намагаюся зробити з тобою.
– Що ти маєш на увазі під "майбутніми поколіннями"? Ви так довго збираєтеся сидіти тут замкнені?
– Стільки, скільки потрібно, Шенк. Зрозумій, наша місія – принести світові Sextae Aetatis, Еру Спасіння. Ти ж не думаєш, що це займе кілька тижнів?
– Це все повне божевілля, ти просто з'їхав з глузду. – Найманець похитав головою.
– З часом ти переконаєшся, що все навпаки.
Шенк не міг у це повірити. Освіта була привілеєм дворянства, а іноді – рідше – багатих містян. Це було також небезпечно, про що свідчать численні приклади людей, які в результаті своєї освіти збожеволіли або віддали себе дияволові. Селянські та міщанські розповіді рясніють історіями про адвокатів, ув'язнених за шахрайство, про алхіміків, які горіли в пекельному вогні, про молодих дівчат, яким достатньо було лише вміння читати, щоб збитися на манівці. Існувала причина, чому латина, грецька мова, астрономія, теологія, філософія та алхімія були не для простого люду, і Шенк це добре знав. Ось чому холодний дрож пробігав у нього по спині на саму думку про навчання простого люду – нічим добрим це не могло скінчитися.
Вони дійшли до камери найманця, якої той, занурений у власні думки, навіть не помітив. Побачивши знайомі двері з засувом, він весь зіщулився.
– Вважай цю кімнату своєю, – сказав Андреае, – кімнатою. – Оскільки ти вже більш-менш розумієш, що тут відбувається, то немає потреби тебе більше ув'язнювати. Сподіваюся, ти зрозумів, що будь-яка спроба втечі з князівства буде марною тратою твого і мого часу. Я прошу вас поки що не залишати територію університету. В його межах роби, що вважаєш за потрібне.
– Це ж як? Чого ти, власне, хочеш від мене?
– Усьому свій час, – сентиментально пробурмотів професор, розвернувся і пішов геть.
□□□
Шенкові знадобилося всього кілька годин, щоб оглянути всю територію університету. В принципі, там не було нічого цікавого. Він швидко знайшов кухню, де його пристойно нагодували, і лазню, де зміг переодягнутися з уже смердючого лахміття в сорочку з цупкого льону та комплект вузького крою з чорної вовни. Ніхто не створив йому жодних труднощів у цьому процесі – він отримав те, що йому було потрібно, ніби це було само собою зрозуміло. Хтось навіть назвав його "гостем", що розсмішило його, але він промовчав.