Звістка про повернення статхаудера була важливою і корисною для Катаріни. Її статус в університеті став дуже невизначеним – вона сама не знала, хто вона: протеже, студентка чи асистентка. Вона отримувала щомісячну платню з оранської скарбниці, досить високу, щоб їй не було чого робити з грошима, тим більше, що вона все одно майже не виходила з кабінетів. Професори ставилися до неї, як до дитини, а радники, політики і купці, з якими вона час від часу зустрічалася, вважали її особистою протеже Фрідріха Генріха. Це втомлювало і дратувало всіх, оскільки було незрозуміло, що їй дозволено, а що ні; розмова зі статхаудером могла зрештою призвести до певної формалізації її перебування в Лейдені. Крім того, Катаріну дратувало те, що вона не знала свого патрона.
Лежачи на ведмежій шкурі біля каміна, дівчата ще трохи пліткували про політику та шлюби, посміялися над старим художником Хальсом і трохи згадали про Німеччину. Саме тоді, коли їм стало по–справжньому тепло і затишно, до кімнати увірвалася стара служниця, їхня опікунка з часів нещасливого купання. Бланшфлер закотила очі, поцілувала Катаріну у щоку і пішла за служницею в маленьку кімнату на горищі, де та спала.
Катаріна знову залишилася сама. З допомогою служниці вона приготувалася до сну, а потім відіслала її геть. Вона припала лобом до холодного скла вікна спальні і втупилася в темний канал, що вів до Гааги. Спати їй зовсім не хотілося. В її голові кипів калейдоскоп похмурих думок. Відтоді, як дівчина дізналася, звідки береться її сила і як її контролювати, вона все менше часу приділяла Богові та спасінню, а в думках все частіше миготіли ті обличчя, яких вона колись боялася, бо була вразливою. Зараз вона перестала бути вразливою, тому нескінченно препарувала ситуації, в які потрапляла, подорожуючи Німеччиною, уявляючи, що вже володіє етеромантією. Це, безумовно, спростило б подорож. Щоб відволіктися від нав'язливих думок, дівчина намагалася молитися, але з цього нічого не виходило.
У вікно подув холодний вітер. Катаріна кинулася на дубове ліжко з балдахіном, яке наказала поставити в каюті замість тісної голландської спальної шафи. Спати напівсидячи було одним із голландських звичаїв, який вона рішуче відкидала. Дівчина зарилася в ковдру, але ніяк не могла заснути, лише качалася з боку на бік. Нарешті вона підвелася і взяла свічник. На руці вона носила срібний браслет, до якого прикріпила особливим чином складений клаптик паперу – так, щоб завжди мати можливість доторкнутися до нього. Це практичне рішення дозволило їй за допомогою ефекту запалити свічки. Вона увійшла до майстерні. Слуги встигли прибрати безлад, який вона вчинила раніше; на столах все було в ідеальному порядку. Катаріна поставила свічник на один з них і, тремтячи на прохолодному протязі, бо була одягнена лише в нічну сорочку, замислилася, що ж вона пропустила.
"Свідома модифікація ефірної структури" – ось визначення етеромантії. Катаріна розбирала його десятки разів, і чим частіше вона це робила, то менше сенсу, здавалося, мала ця думка. Тут майже нічого не збігалося. Ані свідомість – зрештою, в Німеччині вона використовувала ефекти несвідомо – ані модифікація, яка передбачала трансформацію, ані структура, яка, як геометричне поняття, мала б бути вимірюваною чи математично описуваною. Лише етер, якому вона не могла кинути виклик. Дівчина досягала найкращих результатів, коли дозволяла собі бути захопленою своєю необмеженою інтуїцією. Вона намагалася робити це по команді, але, звичайно, з цього нічого не виходило.
Катаріна відчувала, що у визначенні є якась серйозна помилка. Ходячи по майстерні і дивлячись на реагенти, не торкаючись їх, вона задавалася питанням про сутність етеру. Це мала бути таємнича субстанція, яка заповнює космічний простір. На Землі він існував лише як іманентна частина предмету, модифікованого ефектом, він був тим, що скріплювало не матерію, а форму – так алхіміки розширили концепцію Аристотеля.
Якщо етер є частиною кожного об'єкта, – Катаріна обережно торкнулася цієї думки, ніби боялася, що та вислизне, – а люди, в етеромантичному сенсі, є предметами, які можна модифікувати, то, зрештою, я теж маю в собі етер. Я можу його модифікувати, можу використовувати його вплив на себе. Чому б не спробувати? Дівчина деякий час гралася з цією ідеєю. Думала, який ефект буде найбезпечнішим для такого експерименту. На думку спав ефект виявлення, формулу якого вони відкрили з "Імператором" деякий час тому, але їй спало на думку, що він змінює структуру реагенту, а саме – води.
Зрештою, вона обрала слабкий, рідко використовуваний ефект заглушення, який змушував об'єкт перестати резонувати на будь–який звук. Це був один з лінійних ефектів, який вимагав тривалої підтримки, щоб спрацював, тому ризик залишався мінімальним. Катаріна видобула шматок слонової кістки з глибини однієї з шухляд секретера. Вона зосередилася на собі, наскільки це було можливо. Дівчина відчувала холодну дубову паркетну підлогу під ногами, повітря, що пронизувало її, пасма волосся, що падали на обличчя. Вона стиснула шматок кістки і чітко вимовила "х'лот". Світ затих. Катаріна широко розплющила очі. Вона не чула абсолютно нічого. Щоб переконатися в цьому, вона кілька разів вдарила мідним прутом, що лежав поруч, по сталевій кришці. Тиша. Вона поклала кістку і спробувала придумати щось інше, щоб зупинити ефект. На мить вона злякалася, що залишиться глухою, але через кілька секунд повна тиша раптом змінилася на шепіт ночі.