– Мушу визнати, що я був зачарований тим, що йонге мейшє була готова пробратися по багнюці, щоб просто поговорити зі мною, – сказав бургомістр Амстердама на прощання. – До зустрічі в четвер!
Незважаючи на те, що Еркісія чекав більше години, він не виглядав особливо нудьгуючим чи нетерплячим. Він також ніяк не прокоментував стан сукні Катаріни.
– Ну, як тобі? – запитав він, коли карета рушила до Лейдена.
– Дуже вражаюче. Але для нас важливіше те, що мені вдалося поговорити з де Ґреффом.
– З директором Ост-Індійської компанії? І що?
– Він допоможе нам вирішити проблему з грошима.
– Обережно. Такі впливові люди дуже небезпечні. Він може одним словом прибрати тебе навічно.
– Прибрати з Нідерландів. – Дівчина знизала плечима. – У найгіршому випадку я повернуся до Німеччини, і все трохи затягнеться. Тепер, коли я маю, гм, засоби до існування, моя ситуація кардинально змінилася.
– Ти все продумала, чи не так?
– Як ти сам мені довів, зовсім не все. І є багато такого, про що я й досі не хочу думати. Це одна з тих речей, про які я буду думати з тобою.
Почався дощ. Його прогнозували вже кілька годин, сталево-сірі, густі хмари нависли над Зеландією аж до Роттердама. Дощ безперервно барабанив по даху екіпажу, що підстрибував на дорозі. Катаріна зібралася з духом, щоб знову запитати Домініка про його мотиви, які були їй не зовсім зрозумілі. Вона чудово розуміла бажання помститися братам з Ордену, які його зрадили, але не могла збагнути іншого: атмосфери бездумного прагнення до руйнування, яка оточувала ченця. Інформація, яку повідомила їй фон Найбор, могла коштувати Ордену дуже і дуже дорого. Вона не могла повірити, що Еркісія раптом запалився такою страшною ненавистю до домініканців, що засудив десятки з них на смерть. Як не крути, а Орден був величезною частиною його життя.
Вона уважно подивилася на іспанця, який, нудьгуючи, вдивлявся в скло, відстежуючи очима краплі, що стікали по ній. Він був підстрижений за голландською модою, і хоча не дав укласти волосся перукареві і не наніс віск на вуса, виглядав набагато охайніше, ніж раніше. Очі його були потемнілими, чи то від втоми, чи то від загального виснаження через рану, яка все ще помітно турбувала його. У самих темних очах, однак, вона не побачила нічого, крім того, що помічала раніше – доброти і спокою. Але з огляду на те, що він, мабуть, відчував у цей момент, слід було вважати, що чоловік досконало опанував мистецтво маскування своїх почуттів. Дівчина смутно усвідомлювала, що він є дуже, дуже небезпечною людиною.
Вона зібралася з духом і відкрила рот, щоб задати свої запитання, але не змогла вимовити жодного слова. Карета різко зупинилася. Спантеличена, вона виглянула у вікно – вони щойно проїхали Делфт і в'їхали на тракт до Лейдена, тож опинилися посеред нікуди. Все, що вони могли бачити, – це пасовиська та дерева. Вона вже збиралася покликати візницю, щоб запитати, що сталося, коли Еркісія витягнувся, мов струна. За склом з'явився невидимий обрис фігури, хтось рвучко відчинив двері екіпажу, і всередину вскочив гладко виголений лисий чоловік із стиснутим на чомусь кулаком і ротом, розкритим, наче для співу.
Катаріна за долю секунди зрозуміла, що незнайомець збирається кинути якийсь ефект. Однак той, побачивши, що в екіпажі їх двоє, остовпів і на мить завагався – це їх і врятувало. Домінік не розгубився і вдарив його ногою по простягнутій руці, маючи намір вибити з неї реагент. Нападник закричав від несподіванки і болю, але кулак не розтиснув. Він вигукнув арамейське заклинання, але, мабуть, не мав достатньої підготовки, бо нічого не вийшло. Катаріна, користуючись нагодою і тим, що все ще сиділа, з усієї сили вдарила бандита обома ногами і виштовхнула його з карети. Тріснуло ребро, і лисий чоловік впав зі сходів спиною в багнюку. У той же час двері другого екіпажу відчинилися, а назовні хтось закричав: хавр! Низ сукні Катаріни спалахнув, і вона відчула хвилю жару на ногах. Дівчина інстинктивно схопила єдине, що було під рукою – сталеве кільце, що скріплювало штори – і відчайдушно викликала перший-ліпший ефект використання сталі, який прийшов їй на думку, – закляття задухи. На її подив, вогонь згас. Тим часом Еркісія встиг вистрибнути з карети і тепер боровся з другим нападником, притиснутий до дерев'яної стінки екіпажу. І він програвав. Дівчина вивалилася на слизьку від дощу доріжку і схопила прикріплений до браслета папірець, яким вона запалювала свічки.