– Тобі вдалося дізнатися щось конкретне?
– Поки що ні. Знаю, що ці брати з'явилися нізвідки близько року тому, вигнали всіх студентів з університету і почали вербувати людей за хороші гроші. Потім вони якимось чином створили Міхур і оголосили, що тепер тут Князівство Трояндового Хреста і що всі повинні їм підкорятися, інакше пошкодують, а що було далі, я не знаю, тому що у всіх рот був заповнений піском, коли я їх розпитував. Знаю, що торгівля повністю лягла, тому що часто приходять пани, забирають товар і віддають його комусь іншому, а жінки шепочуться, що вони викрадають дітей. Змушують носити ті дивні волосяниці, в яких ходять селяни, бо прикраси, нібито, є нерозумними та безбожними.
– А що, якщо хтось її не носитиме?
– Не знаю, бо поки що всі, кого я зустрічав, носять. А якщо запитати когось більш підкованого, ніж селяни, то вони починають теревенити про спасіння і якийсь шостий етап чи щось таке. Кажу тобі, Шенк, тут відбувається щось дуже погане.
– Хм. Краузе якось розповідав мені, що бачив, як якісь сектанти вибили половину міста. Може, це щось подібне?
– Можливо. На це вказує те, що вони зробили з єпископом. Ти чув про єпископа?
– Ну, що його повісили.
– Повісили, а перед тим цілий тиждень публічно різали ремені у нього зі спини. Про це вже не говорили, чи не так? Вилазимо звідси, перш ніж з нами зроблять те ж саме?
Шенк замислився.
– Ні, – нарешті відповів він. – Тут я можу дізнатися більше про всю цю історію від самого того Андреае. Тікай і будь напоготові. Пам'ятай, що найважливіше – дізнатися, як звідси вибратися. Якщо буде потрібно, злапай одного з цих братів, коли залишиться сам, і підсмаж йому п'яти.
– Звісно. Бувай! – сказав Сойка, і не встиг Шенк і оком моргнути, як він зник.
Ця розмова, хоч і не дуже плідна за своїми наслідками, підбадьорила найманця, тим більше, що досі ніхто не намагався різати з його спини ремені або взагалі заподіяти йому якоїсь особливої шкоди. Більше того, він навіть встиг пару разів зіграти в карти з батраками братства, що виявилося для нього найкращою розвагою за місяць.
Він навіть не помітив, як вони перетнули міські мури, які, на відміну від південних, стояли відкритими. Вони їхали кілем через передмістя, порізане загородками та індивідуальними садибами, давно підготовленими до зими. Зрідка проїжджали повз селянські хати. Було прохолодно, осінь повільно добігала кінця, лише залишки золотого і червоного листя сумно висіли на деревах.
Вони їхали поміж полів, засіяних зерновими культурами. Капуста, ріпак, горох – все було зібрано, лише де-не-де залишилися поодинокі купки кукурудзи, господарі якої проспали заморозки, і яка вже не була придатна для використання. Проте селян у цій місцевості не бракувало, і робота кипіла: частину полів треба було засіяти озимою пшеницею, а частину – переорати під пар. Шенк, як завжди, не звертав на селян жодної уваги, дивлячись на них ніби крізь повітря. Аж поки Клаус не вказав йому на одне з полів, що пропливали повз.
Там стояли двоє селян з одним із членів братства, якого неважко було впізнати за чорним вовняним костюмом, тим самим, який подарували Шенку. Один селянин тримав мішок із зерном, інший зачерпував з нього жменями і підкидав зерно в повітря, а брат розкидав його по всьому полю, вигукуючи гнівні єврейські заклинання. Перш ніж вершники встигли проїхати повз них, ті, за якими найманець слідкував,засіяли таким ось чином все маленьке поле і перейшли до наступного.
– Що... що вони роблять? – запитав шокований найманець.
– Ти ж бачиш, засівають поле.
– Малефіціями?!
– Чарами, – не роблячи акценту, виправив Клаус. – Так, засівають. А чому б їм не послужити заради праці?
Шенк не міг знайти відповіді на поставлене таким чином питання, тому промовчав. Він почав уважніше придивлятися до людей, які працювали. Він помітив, що справді, куди б він не подивився, відбувалося щось магічне. Розенкрейцери допомагали заповнювати колодязі, зганяти худобу і курей, крити хати дранкою, орати поля.
– Але... Адже ці селяни нічого з цього не розуміють.
– На початку вони були досить неохочі, – відповів Клаус. – Але ми нікому не нав'язуємося. Якщо хтось не хоче допомоги, він її не отримає. З іншого боку, ти ж знаєш, які селяни: як тільки вони відчувають можливість не перепрацьовувати, то швидко перестають цікавитися деталями. Ті, хто не хотів чар, зрозуміли, що мають більше роботи, ніж інші, і відтаяли. Розмови про єресь і чаклунів теж швидко припинилися, люди звикли.